Розділ «Частина друга»

До пізнього вечора козацьке військо стримувало удари польських полків, котрі з відходом орди активізувалися настільки, що почали тіснити частини правого флангу війська Хмельницького, хоча раніше битва велася з невеликою, але перевагою козаків. Усе ж навіть зрада Іслам-Ґерая не призвела до катастрофічних наслідків, котрі могли настати з утворенням у фронті козацької армії такої широкої проріхи. Богдан Хмельницький швидко перекинув на оголену дільницю вісім тисяч кінноти і дав наказ відходити до болотистих берегів Пляшівки. Саме вони, вкриті верболозом і майже непролазним баговинням, могли досить ефективно прикрити тил війська, котре раптово опинилося перед загрозою бути оточеним майже чвертьмільйонною польською армією.

Ніч пройшла досить спокійно, а над ранок серед козаків Кальницького полку поширилися неясні чутки, що Хмельницький нібито полишив табір і вирушив у невідомому напрямку. Богун швидко вмив обличчя, нахилившись над умивальником в кутку шатра, і покликав джуру. Наказав викликати Нечипоренка.

– Я піду до гетьмана, – кинув він до осавула. – Залишишся тут за мене.

– Панська воля, – знизав плечима Нечипоренко, – та тільки ноги дарма зіб'єш. Немає Хмельницького в таборі.

– Тобто як немає?

– А так! – Нечипоренко зайшовся злим сміхом. – Люди мовлять, помчав Мотрону свою ловити, клята баба чи то знову з Чаплинським сплуталася, чи то листування з ним розпочала.

– Але це неможливо…

– Чому?

Іван не встиг відповісти. До шатра увійшли полковник Джеджалій і Омелько Деривухо. Джеджалій привітався, коротко кивнувши головою, і запитливо подивився на Богуна:

– Тобі вже відомо?

– Про відхід татар чи про відсутність у таборі гетьмана? Я волів би знати більше, чорт забирай!

– Іслам– Ґерай відмовився брати участь у битві й веде орду у напрямку Козина.

– Це я вже бачив. Але чому?! І де Хмельницький?

– Достеменно невідомо, на мою думку, поляки провели з ханом досить великий переговорний процес, наслідки якого ми сьогодні бачимо. Крім того, ще від часів Зборова хан досить чітко давав зрозуміти, що його зовсім не влаштовує наша цілковита перемога над Польщею. Що ж до Хмельницького… Я маю звістку, що він кинувся наздоганяти хана і був ним заарештований. Тепер гетьман у татарському коші.

Богун, не бажаючи вірити почутому, повільно покрутив головою:

– Але це неможливо! Під час битви… Ляхи отримують таку перевагу, котрою не скористався б хіба що дурень.

Джеджалій зітхнув:

– На жаль, це так.

Далі все відбувалося, наче в поганому сні. За допомогою надлюдського напруження сил до ранку проміж болотистою Пляшівкою та її невеликим рукавом, котрий носив назву річки Пліснявої, було побудовано потужний табір з високими валами, шанцями і ровами. Польська кіннота, котра була вже готова кинутися для того, аби одним потужним ударом докінчити почату зрадою татар справу, змушена була зупинитися. Укріплений табір був надто міцним горішком для важкоозброєної кінноти. Піхотні ж підрозділи, кількість яких була не надто великою, ризикували зазнати надто важких втрат, здобуваючи цю вирослу за одну лише ніч фортецю. Після довгих нарад і суперечок польські командири вирішили відмовитися від штурму, адже, попри те, що вали таїли в собі цілком реальну небезпеку позбутися піхотних полків, козацьке військо було не менш сильним, аніж на початку битви, тож могло досить вдало контратакувати драгунів і гусар після того, як ландскнехти обламають зуби під час штурмів. Набагато вдалішим королеві й сенаторам видався план взяти козацький табір в облогу і поступово заморити голодом відрізаних від постачання українських вояків. Спливав день за днем, запаси хліба танули на очах. Табір гудів голосами невдоволених, старшина завмерла в марному очікуванні появи гетьмана. Узагалі ситуація виглядала так, що дехто з генеральних старшин війська бажав не брати на себе відповідальність за будь-які кроки, котрі могли в майбутньому накликати гнів Хмельницького на свою голову, а дехто, навпаки йшов на такі заходи, котрі викликали загальне обурення козацької черні. Так, полтавський полковник Пушкар зробив спробу вивести з табору свою кінноту і податися з нею в невідомому напрямку. Утім, його спробу було припинено доволі безцеремонно – обурені козаки роззброїли полтавських комонників і заарештували їх у повному складі, залишивши очікувати розпорядження гетьмана щодо їх подальшої долі. З'явилися, як то нерідко буває, й сексоти, котрі потяглися до польського табору, маючи на меті виміняти свої мерзенні життя на можливі послуги, що знадобилися б полякам. Був серед тих старшин і полковник Криса, котрий радо відкрив королеві всі плани керівництва козацького війська на найближчий час і, не вдовольнившись такою зрадою, запропонував загатити течію Пляшової нижче козацького табору, з метою викликати там повінь і капітуляцію козаків. Були й інші, котрі навперейми намагалися довести полякам свою лояльність. Але таких було зовсім мало. Основна маса козацької старшини залишалася вірною ідеям, які обстоювала ще з часів Жовтих Вод. На скликаній загальній раді був обраний на час відсутності Хмельницького наказний гетьман, котрим став популярний серед сіроми Филон Джеджалій. Але скоро симпатії черні перемінилися, і булава наказного гетьмана перейшла до полковника Гладкого – вибір не надто вдалий, позаяк Гладкий з перших годин гетьманства продемонстрував незрозумілу пасивність, викликану небажанням проводити за відсутності Хмельницького будь-яких активних дій. Іван, звернувшись до нього з проханням відрядити його на чолі двох полків для атаки ворожих позицій, отримав у відповідь невиразне мугикання і виразний заперечливий жест.

Тим часом поляки підвезли з Бродів важкі гармати і почали готуватися до бомбардування погано захищеного від вогню мортир табору, а кілька тисяч обозної челяді під керівництвом панів Гетканта, Пшиємського і Убальда почали зводити високі редути для встановлення гармат і мостити загату на річці. Не залишалося нічого іншого, аніж спробувати домовитись з королем якщо не зброєю, то за допомогою дипломатії домогтися найменших для себе наслідків невдалої військової кампанії. Тож на восьмий день облоги до королівського табору вирушили Криса (який там і залишився), наказний гетьман Гладкий і писар Переяславець. Чи варто й казати, що запропоновані Яном Казимиром умови здачі примусили схилити голови сивочубих Гладкого і Переяславця?