Розділ «Частина друга»

– Та тьху на тебе, – хрестилися старші козаки, – хоча такий шибеник і чорта б осідлав, з нього буде!

– Шибеник не шибеник, – брався під боки Охріменко, – а коли полковник наказав, я знайду, як виконати, не те що ви – досі Калиновському під хвіст солі не всипали.

– Ґалаґан і є ґалаґан, – махали на Миколу рукою, але, навіть кепкуючи з козака, йому виявляли повагу. За якихось кілька ранішніх годин десятого березня Миколу Охріменка взнала вся Вінниця. Від козака до останнього підмайстра якого-небудь шевця з вінницького передмістя. Богун, розуміючи, що зайві допитування про деталі викличуть ще більше задирання Миколиного носа, запросивши його в полкову канцелярію, запитав:

– Коли будуть підкріплення?

– Назавтра очікуй, вашмость.

– Точно?

– Та як би я міг пана полковника дурити?! – майже образився Охріменко.

– Добре, повірю. Ти, звичайно, дурити б не захотів, знаєш, що не подарую.

– Та хіба я через страх? – тепер уже по-справжньому надувся Микола. – Хіба менше, ніж інші, за справу вболіваю? – він дістав з-за пазухи і подав Богуну дещо зім'ятий сувій паперу. – Лист вам від полковника прилуцького, Івана Хорошого. Багато пан полковник там не писали, боялися, щоб мене ляхи дорогою не перехопили. На словах просили передати, що назавтра будуть. Прохали, аби ми готові були підтримати їхній наступ великою вилазкою.

Іван швидко пробіг очима листа, у якому прилуцький полковник в загальних фразах вітав його, турбувався про здоров'я і писав, що скоро його, Богуна, хворобу візьмуться лікувати найкращі лікарі.

– Скільки полків іде? – поглянув Іван на насупленого Охріменка.

– П'ять.

– Які саме?

– Та от же Прилуцький, з полковником Хорошим, – неохоче кивнув головою на лист у руках у Богуна козак. – Ще Миргородський з полковником Гладким, Лубенський з полковником Тимошенком, Полтавський з полковником Пушкарем і Чигиринський…

– Чигиринський? Навіть Чигиринський полк?

Богун примружився. Те, що до Вінниці йшов Чигиринський полк, мовило про особливу увагу Хмельницького до долі обложеного міста. Невже чигиринців веде сам Хмельницький?

– Хто очолює Чигиринський полк? – подивився в очі козаку Іван. – Сам гетьман?

– Чому гетьман? – знизав плечима Охріменко. – Крисенко, полковник чигиринський.

– Крисенко, кажеш? А йди-но сюди, – Іван зробив крок у напрямку Миколи.

Охріменко, пам'ятаючи болючі полковницькі потиличники, отримувані не раз у хвилини, коли він дозволяв собі, згадуючи проведені на хуторі минулі роки, вияв панібратства, швидко відступив, маючи між собою і полковником стіл.