Розділ «Частина друга»

Ще двоє джур побігли передати наказ, котрий, крім того, продублювали прапорцями й сурмою. Усе робилося швидко й чітко – за два тижні напруженої облоги, коли місто витримувало штурми мало не щодня, а деколи й по дві-три серйозні атаки, козаки привчилися працювати, як чітко налагоджений механізм, спокійно, навіть буденно. По всьому периметру міських укріплень, який разом з передовими редутами й бастіонами, а також мурами і насипаними нашвидкуруч валами нараховував, не враховуючи стін монастиря, не менше милі довжини, стояли сотні й сотні готових до бою, з похмурими обличчями, які не віщували нападникам нічого доброго, козаків.

За кілька хвилин розпочалося. Поляки, як і кілька десятків разів досі, кинулися до мурів ще до того, як припинила обстріл їхня армата. Бігцем просувалися озброєні довгими штурмовими драбинами колони, жовніри мимоволі пригинали голови, інстинктивно намагаючись уберегтися від шквалу картечі, який виплюнула на них фортечна армата. Одночасно з атакою Вінниці розпочався штурм монастиря – туди, закидавши раніше рови і нерівності ґрунту хмизом, сміттям і навіть людським трупом, поляки котили вози, навантажені облитими смолою дровами, волокли шмигівниці й встановлені на лафети з великими колесами польові гармати. За кілька хвилин, оточивши монастирські стіни возами, підпалили їх, хмарами диму засліплюючи козаків Височана, і почали масований обстріл.

Іван кілька хвилин спостерігав, як натовпи мушкетерів, караколюючи, обстрілювали буквально кожну бійницю, найдрібнішу шпарину, де міг причаїтися хтось із захисників монастиря, доки ті, засліплені хмарами їдкого диму, стріляли в'яло і навмання. Але вже скоро штурмові колони наблизилися й до міста, і полковник повинен був звернути свою увагу на доручену йому дільницю оборони молодої козацької держави – незважаючи на обстріл, поляки впритул наблизилися до стін і почали штурм. Метушливо встановлюючи драбини, вони кидалися ними вгору, і скоро бастіони й мури Вінниці стали схожими на мурашник.

– Доповідати про стан речей на кожній з ділянок щохвилини! – не відриваючи очей від далекозорої труби, мовив Іван. – Гарматний обстріл припинити.

Не пройшло й кількох хвилин, як посипалися доклади:

– Західний мур і Комендантська вежа прохають допомоги!

– Важкі бої на передовому редуті!

– Пожежа в місті, Різницьку вежу атаковано великими силами!

– Нехай тримаються, допомоги доки не дам! – відрізав Богун. – Сьогодні не страшніше, аніж минулого разу, не маю причин передчасно витрачати резерв.

– Ляхи на галереях південного муру! – тривожно крикнув, наближаючись засапаний джура.

– Чому пустили?! – гнівно напустився на джуру Богун. – Через п'ять хвилин чекаю доповідь про те, що південний мур чистий від ворога, інакше нехай Дзюба сам там лягає, не помилую!

Джура миттєво зник. Велика куля з ворожої мортири, пролетівши по майже вертикальній траєкторії, вдарила зовсім поряд, за яких-небудь двадцять сажнів від Богуна. Одним махом було зруйновано велику ділянку муру і вбито вісьмох козаків. Хмара пилу накрила полковницький почет, примушуючи людей розривати груди натужним кашлем.

– Тут небезпечно, вашмость, йшли би ви у вежу, – долетів до Івана голос Нечипоренка.

– А йшов би ти до біса, Михаиле, – лише відмахнувся Богун. – Ну що там, чорт забирай, у Дзюби?

У вухах заклало від гуркоту кількох розривних гранат, котрі вибухнули зовсім поруч. До Богуна біг черговий посланець:

– На Береговому редуті біда, пане полковнику! Сотника Михалка вбито, третину залоги гарматним вогнем змело, ляхи вже повертають гармати редуту в бік міста!

– А нехай йому! – гнівно вилаявся Богун. – Півсотні резерву на Береговий редут! Вибити клятих, викоренити до чортів псячих!

– Напад на південний мур відбито! – докладав особисто сотник Дзюба, очевидно, налякавшись переданих джурою слів Богуна. Очі його винувато блищали, на голові під шапкою видніли ся закривавлені бинти.

– Добре, пане Дзюбо, – кивнув головою Іван. – А от самому до мене йти не було потреби. Іди на позицію і слідкуй, щоб вони не повернулися. Добре слідкуй, абись більше таких розпачливих доповідей від тебе я не чув. Може, тоді вважатиму, що минулий мені лише наснився.

Сотник, не наважившись сказати більше ані слова, кинувся галереєю до сходів. Десь із боку Берегового редуту почувся тріск мушкетних пострілів. Там, очевидно, вступили в бій послані Богуном резерви.