TextBook Аж ось одразу хитнулась од діда дідова сусідка, червона, радісна й сполохана, хитнулась, як од того полум’я, що, довго дувши, таки його роздмухала.
Червоний, як перець, дід розгорнув вуса, кашлянув - і мов разом забринів пучок струн.
Розмова увірвалась одразу, розвіялась; мов силоміць усіх хтось за плечі повернув до діда. З жадібними очима ближче до веранди швидко потупотів дідовий рід.
- Будуть співати!
Ще не вхопили мотиву, ще не дочулися слів, як затремтіло щось у дідовому голосі, мов дороге скло під далекий грім, і десь уже із-за скелі невідомої, стрепенувши крилами, полинули довгою низкою дев’яносто без трьох дідових орлів...
Із-за гори кам’яної
Орли вилітали...
Не зазнала я розкошів -
Вже літа минають...
Ніби запашним вітром подуло од тих далеких літ... Димом на зелені ліси пішов смуток, вишневим жалем засяяла на заході хмара, на порубі поміж кущами журно захитались, закуріли надвечірні мальовані тіні, сині, рожеві, фіолетові, золотисті, хитались, зітхали: «Літа минають, вже літа минають...»
Важко дихає дід - трудно йому. Перелетів гору, на другу духу набирає, на вищу.
Метнув чубом, як крилами...
І вже десь у преславній Одесі по ринку, прогулявши без просипу не один день і ніч не одну, поміж возами, поміж базарного люду, гукає дід до своїх хлопців, до забродців приказ:
Запрягайте коні в шори,
Коні воронії,
Та поїдем доганяти...
Літа...
Несподівано спіткнувсь дід чогось на цьому слові, мов водою те слово захлинуло дідові в горлі.
Нахмурив брови дід, блимає сердито очима, щось бубонить...
Ніздрі роздуваються, дихає важко, гаряче.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оповідання» автора Васильченко С.В на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ГОСТІ“ на сторінці 3. Приємного читання.