Не пригадаю тепер, як вискочив із окопів, як опинився між людьми своєї роти. Пам’ятаю тільки, що я там нікого не сполохав, не здивував - на мене всі дивились тими ж ясними, дружніми очима, як і один на одного.
- Ідуть! - пішов по людях шелест і відразу обірвався. З чужого гурту випливли дві тіні й, стрибаючи по траві вперед і назад, посувались до нас. Раптом в руках одного замаяло щось біле-біле, як сніг, як цвіт черемшини, й засяяло таємним, хвилюючим світом під нічними тінями.
Всіх немов вітром огняним опалило.
- Ай!..- вирвалось в усіх коротке, як мить, і тихе, як зітхання, і всі заніміли. Ясніли лиця, як перед сходом сонця. І стало видно: стоять люди обірвані, змарнілі, брудні.
На зчорнілих лицях, заснованих синім промінням, мов білою китайкою, темніли, як у мерців, глибоко запалі очі.
І в тих чорних ямах засвітились несподівано бриліянти. Стояли вони, склавши руки на грудях, мов перед дверима давно оплаканого, забутого, загубленого раю, і на білих брудних обличчях легкими тінями малювалась глибока, невимовна скорбота...
Тіні наближались і махали рукою, викликаючи посланців із зачарованого гурту...
Обсмикавши на собі шинель, мов збираючись до церкви, вперед вийшов бородатий фельдфебель з хрестами й з медалями на грудях і рішуче пішов назустріч.
Під наметом кучерявої ялини, що росла посередині галявини, тіні зійшлись і змішались, всі ясно почули тихий, як шепіт, звичайний голос людини:
- Здрастуй, рус!
Радісно затремтіло в грудях: так оце він такий, ворог!..
Так хвилювало в грудях колись в дитячі часи, коли, бувало, в переодягненій марі, що лякає незнайомою страхіт-ньою машкарою, по голосу впізнаєш свого ж рідного брата.
Засяяли на промінні простоволосі русі голови, й вороги сплелися в обіймах.
Мить тремтіли всі, як в пропасниці: це ж давній закон ламається, це ж чиниться чорна зрада, прокляттям запечатана, огнем і залізом заказана!
Але тут же маяла біла правда, а за нею з темряви віків прилинув невиразний Привид...
- Я з вами, маловіри! - забриніло у кожного в душі.
І рвонули якісь кайдани, кинули до ніг.
- Ура-а-а! - вирвався пекучий радісний крик.
- Віват! - гострим огнем оддалося по той бік.
Гордо й побідно маяла біла корогов: яснозоряний янгол злетів сюди, в мертву пустиню, і пізньої ночі сурмив у срібні сурми - вставайте, мертві, воскресла правда, воскресла радість...
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оповідання» автора Васильченко С.В на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧОРНІ МАКИ“ на сторінці 3. Приємного читання.
TextBook