Розділ «УВЕЧЕРІ»

Сьогодні ще зранку ходить за мною слідком,- розказує далі пані,- скиглить: «Дайте, мамо, копійку, в театр на кумедію піду».- «Не будеш ходити,- кажу,- до тих шибеників, то поведу».- «Не буду, мамо». Одягла я його оце, причепурила - посидь же, кажу, Колю, поки я одінусь, тоді підемо разом. Я ж пішла одягатись, а там цід вікном свиснув якийсь старчовод, то він і повіявся з двору. Тепер не жди вже до півночі додому. Де його тепер шукати!..

- А дивіться, ото ж чи не він буде? - показав палицею панок у комірці кудись у далечінь. На краю майдану од бур’янів тихо одділялась маленька тінь.

- А глядіть, чи не він,- пильно придивляючись до неї, промовила пані.- Колю!

Тінь спершу помалу, потім усе дужче й дужче залупотіла ногами й сховалась в уличку за чиїмсь садом.

- Колю! Колю! - гукала пані.

- Біжи, Мавро, поза церквою, а я, може, звідтіль перейму його.

Мавра захурчала спідницею.

- Це не хлопець, це кара мені божа за гріх,- стиха промовила пані й підтюпцем подалася через майдан.

Стиха гомонить глухий куток. Під хатами й під дворами блимають цигарки, лускає насіння, гудуть ліниві празникові розмови.

Серед шляху піском курить дітвора. Через чиїсь ворота, як лисий віл, дивиться місяць. Тоненькі голоси то дзвенять, то затихають. Вирівнялись по шляху низкою, як москалі.

Перед ними бадьоро проходить простоволосий хлопчик, нашвидку витирає спітніле лице й одбирає до себе товариство.

- Старці-сіромахи, одходьте туди! - суворо командував, хлопець.- А ці будуть пани!

Ніхто йому не суперечить.

- Старець! Старець! Старець! - тикає рукою хлопець; вибрані з радісним гуком вистрибом вилітають з ряду.

Рядом з другими, покірно чекаючи своєї долі, стоїть прибите до уличної дітвори паненя. Коліно новеньких штаненят розпанахано аж донизу, з розхристаної матроски світять голі груденята, а ніжне личко зашмароване піском. Рученята склало на грудях, готовлячись скоритися тому, що скажуть, проте великі, темні й блискучі, як зоряної ночі вода, очиці дивляться на суворого ватажка з благанням і таємною надією.

Тілько коліно здригнуло та схилилась голова, як привідця, минувши його, показав пальцем на сусіда: хлопчик мав лишитись за пана.

- Пани!.. Заходьте з того краю,- порядкував хлопець,- а наше браття до мене.

Хлопці з веселим гуком розбіглись на дві ватаги. Пани зразу почали вмощувати собі з бур’яну великі животи, ліпили на лоб і на груди замість кокардів і гудзиків реп’яхи, махали над головою, немов зонтиками, листками лопуху.

«Старці-сіромахи» посідали в ряд шляхом, вишмарувавши землею лице й розпатлавши чуби.

Батеньки, матінки ріднії,