Розділ «Частина ІІ Княжич із Вишнівця»

– Дуже серйозно, князю.

– Ти думаєш?..

– Сам поміркуй: навіщо без серйозної причини затівати війну з Лівонією, коли ясніше ясного, що потужні союзники її всіляко підтримають?

– Ти, Даниле Федоровичу, говориш це, тому що так говорить старший твій брат і протопіп Сильвестр. Так думаєте ви – але не цар!..

– А що, вважаєш, государ цього не розуміє?

– От про це й хотілося б у тебе довідатися.

– Я готовий хоч на Священному Писанні присягнутися і хреста животворящого поцілувати, що государ наш Іван Васильович усе це розуміє не гірше за нас із тобою!

– І все-таки він розв’язав війну з Лівонією?

– Як бачиш, розв’язав, хоч і я, і брат мій Олексій Федорович, і особливо Сильвестр невпинно намагалися пояснити всі можливі наслідки цієї війни. Втім, справедливості заради визнаю, що поки все складається аж ніяк не на користь лівонців… До того ж, государ не тільки окрилений нинішнім успіхом. Дуже вже йому хочеться, щоб московські торговельні судна безперешкодно плавали у водах північних морів – і це можна зрозуміти.

– Отже, всерйоз і надовго?..

– Отже, всерйоз. А от чи надовго!..

Адашев знизав плечима й розсудливо промовчав. На подальшій розмові не наполягав і князь Вишневецький: зрештою, приставлений до воєводи дячок цілком міг тайкома підслуховувати їхню бесіду; а мало чого це негідне людисько наплете государеві, діставшись Москви!

Стамбул, Османська імперія, травень 1562 року.

– Ну, так що ж відповів на цю пропозицію князя Вишневецького московський цар?

– О хасекі, достеменно відомо, що володар царства Московського став побоюватися князя Вишневецького: занадто вже фігура князя серед інших його воєвод виділялася, та і його шибайголови постійно в бій рвалися. Тому-то цар Іван незмінно тримав його разом з козаками на других ролях. Вишневецький такого не стерпів, у самовільні походи ходити став; тоді йому наказано було з Белева носа не казати й винятково мирними справами займатися.

Хуррем скептично посміхнулася.

– Ти вірно подумала, о хасекі! – і гонець поштиво вклонився, тим самим висловлюючи султанші повагу за її кмітливість. – Князь і тижня у Белеві своєму не витримав, у Москву до царя примчав і справжній скандал учинив. Тоді правитель Московії висловив йому прямо в обличчя буквально таке: «Ти, Дмитрашко, прибіг до нас, немов пес приблудний! Негоже тепер спокушати мене планами нової війни з кримчаками, нам і на півночі справ вистачає».

– Так і сказав?

– Так і сказав, о хасекі!

– А від кого це стало відомо?