Розділ «Книга третя Вилітали орли, вилітали сизі…»

– Змушені були відійти до Голтви. Пан гетьман мене послав наперед. Прошмигни, каже, в Голтву до вірного сотника Хруща. І коли він ще не ополячився, то хай сеї ночі, як проспівають треті півні, відчинить браму.

Сотник Хрущ підкрутив вуса.

– Передай гетьману, що сотник Хрущ, як істинно вкраїнський козак, зустріне його в Голтві. Хай підходить опівночі до міста, і ми покажемо ляхам Страсний четвер!..

Вже другі півні проспівали, як Ничипір Хрущ, урвавши своє старанне хропіння, котрим він удавав, що міцно спить, і звівши голову над подушкою, сторожко прислухався. Параска мирно сопіла собі під ковдрою…

«Спить, окаянна! – радо подумав Хрущ і перехрестив її для певності. – Спи, голубко, спи… А мені пора, бо сотня чекає…»

Тамуючи подих, сотник обережно вислизнув з-під теплої ковдри, нашвидкуруч зодягнувся і тільки-но хотів було чіпляти до пояса шаблю, як зненацька важка і тверда рука, мов камінь, лягла йому на плече. Сотник так і закляк на місці.

– Куди це ти збираєшся, пане сотнику? – ніжно проспівала Параска, і в сотника мороз по спині пройшов.

– Я? – здивувався сотник.

– Ти, сотнику, – підтвердила Хрущиха. – Куди це ти серед ночі рихтуєшся?..

– Я… е-е… по потребі… до вітру…

– А шаблюку для чого чіпляєш?

– Е-е… Парасочко, на дворі темно, хоч в око стрель… – забелькотів Хрущ. – Та й північ глупа… Ще й чорти навкулачки не билися… То я… е-е… на всяк випадок…

– Не белькочи, як той гиндик! – Параска в довгій полотняній сорочці посунула на нього, навпомацки безпомилково вхопила чоловіка за оселедець.. – То куди це ти дженджуришся?

Пан сотник скис. От і спробуй з такою жіночкою вигнати жовнірів із Голтви! А чи ж не він домовлявся з своєю сотнею, що вони зберуться опівночі на березі Голтви, знімуть варту і…

– Ти мені не зітхай, а кажи, до якої молодиці клинці підбиваєш? У яку гречку надумав серед ночі стрибати? Гляди, чоловіченьку, до часу глечик воду носить!

– Та зовсім не до молодиці, Парасочко! – трохи повеселів сотник. – В моєму віці та в гречку стрибати? Гай-гай, не узяв його кат, все вже минулося. Схаменися, який я джиґун! Та й на біса мені молодиця, коли я від рідної жіночки світу білого не бачу!

– Ніби правда, – роздумливо мовила Параска, але оселедця з рук не випускала. – Викладай, як панотцю на сповіді, куди замандюрився?

І сотник змушений був викласти все, як на сповіді.

– То ви хочете Остряниці пособити? – Параска нарешті відпустила оселедця. – Зроду-віку не думала, що мій чоловік ще на щось придатний!

– Парасочко-о-о! – в розпачі затяг сотник. – Ти нам повстання зірвеш! Без обиняків тобі скажу!