Розділ «Книга перша Обізвався серед Січі курінний Сулима»

– Нема за що дякувати, сотнику! Та й пізно вже. Ти навіть вдарити мене не зможеш.

– Вдарити, може, й ні, але плюнути… – Павлюк виплюнув згусток крові в лице Караїмовичу: – Одержуй, панський прихвосню!

Караїмович відскочив, витер лице і, вихопивши з піхов шаблю, кинувся на Павлюка… Павлюк випростався… Караїмович опустив руку. Облизуючи губи, хрипло сказав:

– Ні, Павлюче, не для того я ризикував своїм життям, щоб так просто тебе вбити. Легкої смерті не чекай!

– Я козак, а козак не шукає легкої смерті!

– Не сумніваюсь. Ти хоч і довірливий, як дитина, але хоробрий. Цього в тебе не забереш. Обіцяю тобі важку смерть або на пласі, або на палі. Але не тепер. Я хочу навтішатися своєю перемогою.

– Чи не зарано втішаєшся?

– Спішу! – гмикнув Караїмович. – Негусто випадає мені втіха, щоб відмовлятися від неї. Твоя голова в моїх руках.

– Голова – це ще не все.

– Але я на твоїй голові матиму добрий заробіток. Як і на твоїй Україні, Павлюче.

– Ти хто такий, Караїмовичу?

– Чи тобі не все одно? – ошкірився той.

Він засунув шаблю в піхви. Павлюк скоса спостерігав за ним. Тепер Караїмович був зовсім не той, що у фортеці. Гордий, самозакоханий. І хижий. В його довгастому, худому й кістлявому лиці було щось татарське. Чи, скоріше, монгольське. Це враження доповнювали косі очі… Ніби вгадавши його думки, Караїмович вигукнув:

– В моїх жилах тече монгольська кров. Моя мати була полонянкою татар. І я ненавиджу вас, слов'ян. О, я ще розправлю свої крила! Кодак – то лише мій початок.

– На гетьмана реєстру цілиш? – спокійно запитав Павлюк.

– А хоч би й так. Я захоплю Кодак, тебе й Судиму привезу до Варшави. За це мені ляхи щось дадуть. І не тільки гетьманську булаву. Вся Україна буде в моєму кулаці.

– Мерзотник!

– Кожний діє як уміє!

– Як я співчуваю твоїй матері, – сказав Павлюк з жалем. – Мало того, що в татарську неволю попала, то ще й таку сволоту народила… Нещасна жінка!

– Замовкни! – не своїм голосом закричав Караїмович і рвонувся на Павлюка з кулаками, та до намету зайшов гетьман реєстровців. Колихнувши відвислим черевом, взявся в боки й сопучи витріщився на Павлюка.