– Чого ж ти баришся? – з докором мовив старий козак. – Хочеш почути, як стогнатиме Нечуйвітер? Запаморочиться в голові – і застогну. Зовсім буде не по-козацькому. А жити мені все одно не довго зосталося… – Передихнув, збираючись з силами. – Пістоль у тебе за поясом. Подивись, чи він з кулею, і дай мені його в руку.
Сулима витяг пістоль, поцілував його і поклав у правицю козака.
– Спасибі вам, батьку, за службу вашу лицарську. – Сулима поцілував старого в губи. – Прощайте, батьку! Не поминайте лихом!
– Заспівай мені пісню… – попрохав Нечуйвітер. – Нашу пісню, вкраїнську. З рідною піснею і смерть легша.
Сулима, схилившись над старим козаком, тихо заспівав:
Ой на горі вогонь горить,
Під горою козак лежить,
Порубаний, достріляний,
Китайкою покриваний…
Розділ сьомий
Звістка про те, що запорожці захопили Кодак і мають перетворити його на власну фортецю, швидко облетіла не лише Україну, а й Польщу. Магнатство занепокоїлось: а що коли Кодак – то лише початок? Повстання неминуче, якщо від Кодака запорожці підуть на Україну. А тут ще й коронне військо як повіялось по весні в Прибалтику, то й досі там воловодиться. І магнатство розхвилювалося не на жарт. Де взяти силу, котра б повернула їм втрачену фортецю на Дніпрі і запобігла новому повстанню?
Шляхта втратила сон.
У Барі, резиденції коронного гетьмана Речі Посполитої, сидів воєвода Адам Кисіль, один з найбагатших магнатів Польщі. Він тимчасово заступав коронного гетьмана, до нього й посунула стривожена шляхта, вимагаючи, аби запорожці були негайно вигнані з Кодака. Та заступник коронного не мав ніякого війська і почував себе, як на бочці з порохом. Але панічний страх не був притаманний Адаму Кисілю. Це був хитрий і врівноважений політик, котрий менше всього був схильний загрібати жар власними руками. І тим більше руками шляхти.
– Прошу панство ясновельможне не хвилюватися, жар будуть загрібати не білі, а чорні руки, – ласкаво виспівував він переляканій шляхті, і його великий лисий череп врочисто блищав, наче мармуровий. – Отож нацькуємо українців на самих же українців. Одні українці захопили Кодак, інші українці повернуть його нам, та ще й у придачу піднесуть голови своїх братів. У цьому наше спасіння. Тільки в цьому!
– Проше, пане воєводо, але то давно відомо, що реєстровцям довіряти – все одно що вовками орати!
– Але відомо також, що й вовки іноді собаками стають, – лагідно посміхався Адам Кисіль, погладжуючи густу довгу бороду. – У нас немає вибору: або реєстровці, або пропали. З їхньою старшиною я зумів побалакати як треба. Не всі ж у них Павлюки, знайдуться й іуди! А в нас – тридцять срібняків…
У Бар, до заступника коронного гетьмана, були спішно викликані гетьман реєстрового козацтва Сава Кононович з старшинами Іляшем Караїмовичем (на нього найбільші надії покладав воєвода), Сидором Лелекою, Дмитром Джевагою та Семеном Хваленком.
Чекаючи гетьмана та старшин у замковій залі, доки вони хоч дорожню пилюку з себе пообтрушують, Адам Кисіль зручніше вмостився в м'якому кріслі, склепив набряклі повіки й, погладжуючи бороду, поринув у свої думки… Зовні здавалося, що воєвода просто спить. Але то була омана. Він напружено мізкував, як повести себе з реєстровою старшиною та як її нацькувати на Кодак. Не вельми то привабливе діло – мати справу з іудами, але що вдієш, доводиться. Розумів, що не всі реєстровці однаковісінькі, тут їх одним квачем не вимажеш. Трапляються серед них чесні й відважні, котрі не підуть супроти своїх, Сулими й Павлюка, але є поміж ними і зрадники, є й такі, що хитаються між двома таборами, а є такі, що не задумуючись, за золоті обіцянки що хочеш вчинять. Таких чимало, особливо серед старшин…
Звичайно, реєстровці формально перебувають на службі в короля Речі Посполитої, і він, як воєвода, та ще й сеймовий комісар в питаннях реєстру, міг просто веліти їм своєю владою йти на Кодак та виганяти звідти Судиму. Але… З того пива не буде дива, як кажуть на Україні. З примусу в такому делікатному ділі нічого не вийде. Старшина без вигоди не полізе під кулі.
Ні, треба діяти обіцянками, злотом і ласкою…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фортеця на Борисфені [Серія:"Історія України в романах"]» автора Чемерис В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга перша Обізвався серед Січі курінний Сулима“ на сторінці 30. Приємного читання.