Розділ «Травень»

Саме в цю хвилину назустріч вибіг Смирнов.

– Андрій! – загукав він. – Іванов! Товариші! Куди ж ви? Хіба збори вже закінчилися? Так рано?

– Іване Федоровичу! – зрадів Іванов, але зразу махнув рукою. – Що ж це ти, Іване Федоровичу? Запізнився ти…

– Ваня! – зняв крик Боженко. – Що ж ти, сучий син? Ми ж тут без тебе провалились: зірвав П'ятак нашу пропозицію!

– Як? Озброєння не схвалили?

– Стривай, стривай, Іване! – спинив Смирнова Королевич. – Що це у тебе? Кров?

Він дивився на садно на лобі в Смирнова, на кров за вухом – сліди каменюки і гайки.

– Пусте! – відмахнувся Смирнов. – Мою артіль архаровці погромили. Але інцидент вже ліквідовано. Почали роботу. А резолюцію про озброєння не схвалили?

– Схвалили! – ніяковіючи, неначе винний був саме він, сказав Іванов: – Утриматись… в широкому масштабі…

Смирнову таки пощастило вирватися з облоги. Робітниці, отямившись після першого переполоху, кинулись по майстернях на Деміївці, зібрали групу робітників і визволили Івана Федоровича. За якусь годину, завзятими заходами робітниць, у приміщенні нової артільної майстерні наведено сякий-такий лад, і робітниці з голками посідали над розкроями ватних солдатських кацавейок. Іван Федорович домовився з солдатами розташованого на Деміївці батальйону сибірських стрілив, що охоронятимуть майстерню вночі, а на завтра, був певний, що організує вже й самооборону майстерні. Тим паче, що після рішення київських більшовиків озброїти пролетаріат все одно треба негайно починати організацію робочої міліції.

– Не озброюватись? – аж підскочив на місці Смирнов. – Утриматися? Ні, такого не буде! Куди ж ви? – Він ухопив за рукави кількох товаришів, що проминали, розходячись із зборів. – Назад! Збори треба продовжити! З огляду на те, що цього вимагає маса комуністів! Правда, Андрію? Чи не так, Боженко? А ти згодний, товаришу Королевич? І ти, професоре Затонський? Гей, студенти: Лаврентій, Лія, Ян – сюди! Ви згодні? Ти згодний, Віталію? А ти, Леоніде? Ми вимагаємо!

– Вимагаємо! Вимагаємо! – почулося тут і там.

Довкола вже збився гурт.

– Отже, вимагаємо від більшості членів організації, – резюмував Смирнов. – Пішли назад! Гей, куди ви там – «старички»? Ваші «старухи» ще трохи почекають! Всі назад! Кворум потрібний! Давайте сюди Комітет! Тягніть П'ятакова! Хай завтра ж іде до Оберучева вимагати зброї!..

Всі потовпились назад. П'ятаков якраз сходив з другого поверху – натовп захлеснув його, підхопив і, справді, потяг – задом наперед – назад: вперед!

– До порядку! – пручався П'ятаков. – Що трапилось?

В залі засідань вже нетерпляче гукали:

– Продовжувати збори! Слово товаришу Смирнову! Ні, Смирнов нехай наостанку, після П'ятакова! Іванова на трибуну!

Але трибуну вже захопив Боженко:

– Товариші! – гукав він. – Вношу пропозицію: не продовжувати зборів, а…