Розділ «Квітень, 2»

Поручик Петров тимчасом взяв телеграму і зачитав.

Телеграма була підписана Керенським. У відповідь на телеграфне повідомлення полковника Оберучева, що митрополит Шептицький зійшов у Києві з поїзда і прослідував у приміщення Центральної Ради, міністр наказував: раз митрополит дозволив собі порушити правила переїзду, то дозвіл на переїзд касується. З цієї хвилини глава греко-католицької церкви в Галичині знову повертається в статус заложника і повинен першим же поїздом бути відпроваджений назад, в Петроград, одначе з наданням усіх належних йому, відповідно до його високого сану, ознак пошани.

– Пгаш'ю, ваше високопреосвященство, – повторив штабс-капітан Боголєпов-Южин, роблячи запрошувальний жест до дверей. – До поїзда залишилось п'ятнадцять хвилин.

– Це чортзна-що! – зарепетував Грушевський, забувши, що поминати диявола в присутності духовної особи не годиться. – Я зараз з'ясую все в полковника Оберучева! Сидіть, владико, нехай поїзд собі іде. Панно Софіє! – гукнув він. – З'єднайте мене з командуючим округом!

Але раніше, ніж панна Галечко встигла підбігти до телефонного апарата, штабс-капітан вже був біля нього і з силою покрутив корбу:

– Алло! Центральна? З штабу Оберучева! Баришня!.. Негайно сполучіть мене з начальником станції Київ-Пасажирський! Говорить Боголєпов-Южин. Поїзд на Петроград затримати до мого прибуття. Зараз буду.

Він дав відбій і, мило посміхнувшись та галантно дзенькнувши острогами, передав трубку чарівній секретарці.

– Раджу, ваше високопреосвященство, все ж таки не баритись: поїзд я вимушений затримати з вашої вини, а винний у затримуванні поїзда в прифронтовій смузі, за законами воєнного часу, відповідає перед військово-польовим судом.

Шептицький звівся на весь свій велетенський ріст. Черниці дивились на нього знизу вгору: графиня Гагаріна – з жахом, князівна Долгорукова – смиренно. Вони вже були біля митрополита, готові щохвилини підтримати його, тільки він ступить крок. Спокійно, з обличчям, на якому не здригнув жоден м'яз, Шептицький проказав російською мовою:

– Це – насильство. Відповідатимуть за нього міністр Керенський, полковник Оберучев і ви, штабс-капітан… е-е-е?

– Боголєпов-Южин! – підказав штабс-капітан з чемною посмішкою, яка мала засвідчити, що він чудово розуміє, що митрополит умисно зробив вигляд, неначе він забув прізвище.

Шептицький глянув на графиню Гагаріну. Мегера миттю вихопила з глибокої кишені свого грубого підрясника елегантний, в оправі слонової кістки, блокнот і прегарним срібним олівцем занотувала.

Після того, так само з лагідною, сумовитою посмішкою на устах, як і належить смиренному душпастиреві, Шептицький мовив до Грушевського українською мовою:

– Як бачите… шановний професоре: зостаюсь і надалі в'язнем. – І додав російською мовою: – Свобода, проголошена російською революцією, не є одначе свободою для синів української нації, навіть у столиці України, престольному Києві. – Тоді знову по-українському: – До побачення, милий друже! Я телеграфуватиму вам про моє прибуття в Петроград і про день мого другого, невідкладного подорожування до Чернівець. Слава Йсу! Благословен Бог!

Він простяг руки, і святенниці враз підхопили їх.

Поручики зробили «на місці кругом» і рушили слідом. Штабс-капітан пішов позаду, ліниво човгаючи по пухнастих килимах. Остроги його за кожним почовгом мелодійно подзвонювали. То був саме той «малиновий» дзвін, яким так пишаються пшюти-офіцери, замовляючи собі остроги з щирого срібла.

Грушевський вибіг з-за столу і вхопив штабс-капітана за рукав:

– Але ж я настоюю… я вимагаю!.. Як ви насмілились…

Штабс-капітан Боголєпов-Южин обережно зняв чіпкі пальці Грушевського з свого рукава, коротким рухом вирівняв зморшки, потім – за одним заходом – розправив і ріжки своїх широченних модних бриджів. Аж тоді звів руку до кашкета і промовив, над міру ґрасуючи та відкопилюючи губу:

– В армії наказ вищого командування не підлягає коментуванню. Але вам, особі на такому високому посту, – ці слова він підкреслив, не приховуючи іронії, – вам, пане голово української Центральної Ради, можу доповісти: їх священство, глава греко-католицької церкви і митрополит отець Андрій, граф Шептицький, є небезпечний крамольник: малоросійський сепаратист-мазепинець!