Розділ «Квітень, 2»

– Ваше високопреосвященство! – сказав офіцер. – Маю наказ командуючого негайно приставити вас на вокзал.

Сказано це в зовсім коректній формі, одначе в голосі офіцера звучала холодність на рівні ступеня вічної мерзлоти. Говорив штабс-капітан у гвардійській аристократичній манері – ґрасуючи на літері «р». Звертаючись до Шептицького, він тримав обидві руки спущені вниз, неначе в позиції «струнко», одначе не по-солдатському вимушено, а по-офіцерському невимушено, і трохи сутулився – теж у манері пшютів-офіцерів того часу.

– Дякую. Але ви з'явились зарано, пане офіцер: поїзд на Жмеринку – Волочиськ, яким мені їхати на Чернівці, відходить о сьомій п'ятнадцять. – Шептицький повагом перевів погляд на дзиґарі в кутку. – Маємо ще час.

– Дозвольте доповісти, – клацнув острогами штабс-капітан. – Відправити вас, ваше високопреосвященство, я маю не до поїзда Жмеринка – Волочиськ, який відбуває за п'ятдесят хвилин, а до поїзда Київ – Петроград. Він відбуває за двадцять хвилин. Прошу вас поспішати…

Він вимовляв не «прошу», а «пгаш'ю».

– Ви помилились, пане офіцер. Я їду не в Петроград, а з Петрограда.

– Ви помиляєтесь, ваше високопреосвященство. Ви їдете з Петрограда і знову в Петроград.

– Дозвольте! – скрикнув Грушевський.

– Я не розумію вас, пане офіцер, – вирівнюючись у кріслі, промовив Шептицький. – На якій підставі…

Штабс-капітан не завдав собі труду вислухати до кінця.

– На підставі наказу. Поручик Драгомирецький! – кинув він через плече.

Один з двох молодіших офіцерів – якийсь весь розгвинчений у рухах, поручик Олександр Драгомирецький – зробив ламаний крок уперед, шаркнув підошвою по килиму і брязнув острогою. З кишені френча він вийняв довгу зіжмакану стрічку з телеграфного апарата «Юза» і простяг її штабс-капітанові. Притому він трохи заточився: він був нетверезий.

Штабс-капітан взяв стрічку і простяг її Шептицькому.

– Пгаш'ю…

– Перепрошую, але я залишив мої окуляри в валізі при моєму багажі. До того ж мушу поінформувати, що їду з спеціального дозволу міністра юстиції, пана Керенського.

– Поручик Петров! – наказав штабс-капітан.

Наперед виступив другий офіцер, названий поручиком Петровим. Це був підтягнутий, стриманий юнак, очі його дивились зосереджено і суворо.

Грушевський знову скипів:

– Але прошу вас: святий отець є мій гість! – Він вигукнув це російською мовою. – Ви вдираєтесь і дозволяєте собі…

– З наказу полковника Оберучева, командуючого Київським військовим округом, що перебуває нині в стані облоги, – безстрасно подав довідку Боголєпов-Южин. Палець до кашкета він вже не приклав. – Читайте, поручик.