Розділ «Облога ночі Роман»

Але помічник начальника державної варти встиг десь заховатись. Ті, що гнались за ним, тільки дарма бігали. Так само ні з чим повернулись і ті, що пробували догнати Кота-Котенка.

Захоплених у приміщенні варти гайдамаків одвели й замкнули в холодну лазню, проте шахтарі все ще не розходились. Вони скупчилися під вікнами рудничного комітету, де тепер засідав страйковий комітет. Там же розташувався і озброєний загін охорони. Шахтарі чекали, що Байда зараз приведе ще техніка Сивокоза. Але Байда повернувся сам. Він був роздратований. У квартирі техніка двері були розчинені навстіж, і по тому, як валялося розкидане хатнє начиння, не трудно було зрозуміти, що Сивокіз разом з дружиною теж утік. Залишилися на стінці тільки їхні збільшені портрети та квіти з фольги.

Після роззброєння варти в загоні збільшилось зброї, але треба було вже думати про ще більшу кількість, бо начальник варти й настрашений технік Сивокіз, що вислизнули з рук, намагатимуться тепер відплатити калинівцям.

– А ти як гадаєш, Семене? – звернувся Байда до Сухого. – Треба чекати на гостей?

– Ти про що?

Семен Сухий дивився на нього порожніми очима. А тільки годину тому вони палахкотіли, як жарини.

– Не чув, чи що? Вислизнули, кажу, з рук. Тепер начувайтесь. Вони так цього не подарують.

– Коли б тільки це, ще нічого.

– А то ще що?

– Козаки з Дону йдуть. На підмогу гетьманові.

– Справді?

– Проїздив тут один платонівський, каже, до Юр'ївки вже підходять. Посилаємо оце перевірити.

– І все на нашу голову. – Гордій Байда зітхнув і смикнув за вуса так, ніби хотів його відірвати.

Частина друга

Зустрічний вітер

Пронизливий вітер пролітав через донецькі степи й на високих горбах крутив чорториї. В таку годину можна тільки пожаліти того, хто опинився просто неба і на десятки верст не бачить притулку. Тонко й тоскно свистить торішнє бадилля на білих полотнищах степу, а сніг, як пісок, порошить очі, розписує прошвами колії.

Гриць Духота гнав уже третю годину без упину. Його кінь спотикався все частіше, здавалося, скакав із останніх сил, але вершник без жалю сік його нагаєм. Над ними здіймалася пара і позначала шлях білими кубельцями, які осідали легкою памороззю.

Коли кінь знову спотикнувся, Духоту обійняв страх, що він не встигне доскакати в Калинівку до ранку, а тоді вже буде пізно. Дороги йому були знайомі, він звернув із шляху і поскакав степом навпростець, крізь хуртовину.

Хуртовина вила, як голодна вовчиця.

Тривожні чутки про донських козаків примусили страйковий комітет послати в Юр'ївку гінця, щоб зібрав більш певні відомості і зв'язався з заводським комітетом. Страйк, який вчинили калинівці, не дочекавшися сигналу з центру, без сумніву, притягне увагу білих козаюв, а як вони поводяться, то вже було відомо.