Розділ «Облога ночі Роман»

– Зрозуміло! Товаришу Байда, будемо приступом брати будинок. Розпоряджайся.

Байда хутко визначив, кому де стати і що робити. Усім іншим звелів залишити майдан або заховатися за хати. Сам він став під крамницею.

– Гордію, Гордію, – почув він несподівано збоку Харитин голос, – ой уб'ють Ілька, уб'ють.

– Мовчи, стара, мовчи! – Він і сам розгубився. Біля вікон дійсно ніби маячили якісь тіні. – Мовчи, мовчи, стара!

Із темного закапелка виринув Задоя. Йому були, мабуть, непереливки. Він вертівся перед самим носом то у Семена Сухого, то у Гната Убогого, ніби щоб вони запам'ятали і його участь у роззброєнні варти. Побачивши Гордія Байду, Задоя крикнув:

– Такий з тебе командир! Я б їх голими руками забрав. – Потім, мабуть злякавшись своїх слів, уже полохливо додав: – Тільки хто перший почне, з того й спитають. Хай би ще побалакали делегати.

– От і піди побалакай, вони ж тобі як родичі!

– Еге, най жаба голову здійме, то й цар не поставить.

– Так не крутись тут під ногами! – Байда обернувся назад і вигукнув: – Бий, хлопці, по вікнах! У верхні шибки влучай!

Але поперед нього ніхто не стрельнув. Усі розуміли, що цей постріл міг бути в Ілька або в інструктора Курибіду, розуміли, що варта тепер ховалася за їхніми спинами. Байдина рушниця, що готова вже була пустити першу кулю, мов зів'яла стеблина, почала хилитися до землі. Семен Сухий стояв збоку. Він хотів щось сказати, але, глянувши на Байду, замовк на півслові. Довкола запала мертва тиша, тільки рипіли під ногами залишки снігу.

Гордій Байда приголомшено оглянувся навкруги й побачив Максима Мостового, який підходив до їхнього гурту. Харита все ще намагалася притримати чоловіка за руку. Він подивився на неї вже сердито і враз, ніби прокинувшись, приклався до ложа. У вікні тонко задзвеніла шибка. Харита від пострілу відхитнулась до стінки:

– Що ти робиш, старий, дитини не жалко тобі?

Варта не відповідала жодним пострілом.

– Викидай зброю у вікна! – прокричав Власов, прокравшись під вікна. – Виходьте поодинці у двері.

– Виходьте, коли не хочете зі світом попрощатись! – прогримів уже Гордій Байда.

Але в помешканні мовби не залишилось нікого в живих. Тоді Байда вискочив з-під крамниці, гукнув: «За мною!» – і кинувся на ґанок. За ним побігло декілька чоловік. Попереду стрибав Люй Лі, озброєний новою гвинтівкою.

Двері від сильного удару плечима розчинилися, і хтось, збитий з ніг, покотився на підлогу. Вскочивши до першої кімнати, Гордій крикнув на все горло:

– Руки догори, кляті!

Хтось засвітив світло. На підлозі сиділи біліші за стінку гайдамаки. Піднесені ними догори руки дрібно тремтіли. Інструктор спілки Курибіда тяг із другої кімнати ще одного гайдамаку. Цей був розлючений і намагався схопити Курибіду за горлянку. Побачивши в кімнаті Байду, гайдамака зів'яв і вже пішов покірно, як укоськаний кінь на повідку. Ілька в кімнаті не було. Відчуваючи щось недобре, Гордій Байда шаснув до другої кімнати. У ній теж під стінкою сиділо двоє, але Ілька не було. Якийсь невиразний крик почувся із задньої кімнати, що виходила вікнами в садок.

Він ногою відкинув двері. Просто перед дверима в садок було розчинене вікно. Ілько лежав на підлозі і, мабуть з останніх сил, тримав когось за ногу, а увесь тулуб того звисав уже по другий бік вікна.