Розділ «Облога ночі Роман»

– Хто такі? – спитав Максим Мостовий, затамувавши подих.

– В об'яві оголошено, що повісили ніби більшовиків. Може, сезонних робітників з Осинівки.

У другому наказі осавул Жиров теж оголошував телеграму генерала Денисова: «Наказую найнещадніше приборкати робітників, розстрілявши, а ще краще – повісивши на троє суток десятого чоловіка із спійманих».

До цієї телеграми осавул Жиров, нагадуючи і про свою владу, уже від себе додавав: «За останні дні в Юр'ївці і в районі виникли заколоти серед робітників. Попереджаю, щоб уникнути пролиття зайвої крові, що я категорично заборонив різні мітинги та збори і що мною наказано командирам сотень і бронепоїзда – різні зборища негайно розстрілювати. Закликаю всіх жителів до чесної праці, до спокою і виконання свого обов'язку перед замученою вітчизною. Нагадую, що час більшовиків минув (хтось позаду Мостового глибоко зітхнув), і їх уже пора забути, і що всяке повстання буде нещадно подавлене».

Семен Сухий з сумом в прозорих очах дивився у вікно, за яким завивав вітер. Маруся, яка забігла в кімнату на хвилину і на круглих щоках якої вигравав рум'янець, збагнувши, що чекає на неї, коли в селище вдеруться білі козаки, зблідла і злякано втупилася в Мостового.

У кімнаті запанувала важка тиша. На посірілих обличчях була розгубленість, яка межувала вже зі страхом, з панікою. Максим Мостовий теж сидів похмурий і нервово дріботів пальцями по столу. Нарешті він звівся і постукав олівцем:

– Значить, контрреволюція об'єднує сили! Ну що ж, це тільки зобов'язує нас бути ще стійкішими. У мене буде така пропозиція, товариші. Страйковий комітет мусить працювати й далі, самоохороні бути напоготові. Мало буде козаків – дати відсіч, багато – не встрявати в бій. А щоб знати наперед, послати людину на четвертий номер. Туди вони першими навідаються. Коли можна буде, дати звістку по телефону. Всім, хто не бажає зустрічі з козаками, пошукати більш затишного місця. Довкола селища вистачить старих шахт. А козаки довго не затримаються – не одні калинівці взялися за розум.

– Ох, сумніваюсь, товаришу Мостовий, – сказав, глибоко зітхнувши, конторник Погода, – щоб вони залишили нас так хутко. – Він був блідий і переляканий більше за всіх. – Сумніваюсь, кажу…

– Нам нема чого сумніватись, – сказав Мостовий, спалахнувши. – Нехай вороги наші сумніваються, чи втримаються вони на багнетах. Наша сила росте з землі, политої потом і кров'ю, а буржуй найманою силою орудує.

Поступово Мостовий урівноважився, і його впевнений голос впливав заспокоююче на присутніх:

– За нами правда, товариші! У нас сила! І ніякі генерали Каледіни, Краснови й Денисови революції вже не зупинять, ми переможемо!

Від його слів у всіх аж прояснились обличчя. Навіть Погода схвально закивав головою.

Ілько, що провів ніч у державній варті, висиплявся дома. Гвинтівка з широким німецьким багнетом стояла в кутку, а Харита, вже готова до нового лиха, сиділа в кухоньці і сама з собою розмовляла:

– Як горох при дорозі – хто не йде, той і вщипне.

До хати увійшов Байда:

– Журишся, пролетарія?

– А ти щось дуже веселий. Мабуть, і цю ніч не спав?

У Байди від безсоння дійсно очі були червоні, як у кроля, щоки запали й посіріли.

– Зараз підемо в проходку. Збирайся, Ільку, та хутко!

– Хіба що? – сполошилася Харита.