Розділ «Облога ночі Роман»

– І адміністрацію!

– Треба взяти їх нижче поясниці, і так, щоб вони відчули, що їх тисне робоча рука! – вигукнув Власов з естакади.

– Дай я скажу! – наперед продерся старий шахтар. – Були Ради – притихли пани, зробились як шовкові; їхній верх узяв – стали ще лютіші. А хто робить на них? Ми, чудаки! Так от нехай тепер самі пани посидять під землею, і я вже не хочу бути дурнем, не полізу в шахту, доки не проженемо усіх кровопивців!

Натовп галасував, здіймав руки, вимагав негайно припинити роботу на шахті й перебрати управу до своїх рук.

– І знову зуби на полицю? – пискливий голос належав Задої. Біля нього стояв штейгер Варивода й пхекав:

– А це ж їхня тактика – морити голодом людей, щоб потім легше зняти на бунт.

– Їм аби свого добитись, а про нас – байдуже!

На естакаду вискочив захеканий Пантелеймон Петрович. Він хапався то за пенсне, то за поручні:

– Панове! Я спізнився трохи… Але я чую, тут уже пахне чимсь.

– Ви завжди услід тупицею.

– Ми, рудничний комітет, то ість ваша ж професійна організація. Варта познущалась…

– Помиритеся, ще й цілуватися будете.

– Цей громадянин, я не знаю, хто він, провокує вас на заколот, на повстання. Хіба ми не можемо добитися поліпшення мирним шляхом, без крові, без жертв?

– Словом і комара не вб'єш!

– Геть його до біса!

– Ми вимагаємо…

У нього поморщився ніс, ніби він нюхнув нашатирю. Окремим гуртом стояли відкатниці. Серед них була й Маруся. Вони голосно реготали:

– Висякайся! А ще береться вчити!

– Проженіть його! – кричали з натовпу. – Нехай іде собі до панів, а тут їх немає! – І перекривили: – «Панове, панове». Сволота!

Максим Мостовий, замість відповіді на недоладне істеричне вигукування Пантелеймона Петровича, тільки окинув поглядом його миршаву постать, чмихнув і зневажливо махнув рукою. Робітникам цей рух сказав більше, аніж довга промова. Але до бильця підбіг запінений і злий штейгер Варивода. Він скинув кашкет зі своєї стовбоватої голови і хапаючись закричав: