Розділ «Облога ночі Роман»

– Ти як думаєш, Семене? – І він розповів йому про свій план захоплення у німців зброї.

Семен Сухий пожував кінчик солом'яного вуса і знизав плечима:

– Мені теж здається, що німці не будуть ув'язуватися в бій. Додому повертають!

– Кому охота буде ризикувати, раз він їде вже додому? Ото й приходь вдосвіта в лазню, а я піду ще де з ким побалакаю.

Телефоніст, як жук рогатий, уже сповзав униз. На землю сипалась, мов вишневий цвіт, паморозь.

Байда знову кивнув у бік німецького солдата й додав:

– Щоб і дітям своїм заказали ходити по легкий хліб на Україну.

Вони торкнулися пальцями посивілих шапок. Байда переступив рівчачок і пішов навпростець через майдан, прокладаючи по білому снігу перший слід.

Засідка

Було ще темно, коли до лазні почали сходитись шахтарі – поодинці, по двоє. Щоб не привернути будь-чиєї уваги, світла не світили. Всі відчували серйозність справи і говорили схвильованим шепотом. У темряві Гордій Байда вгадував, коли зайшов Люй Лі, Семен Сухий, Кіндрат Сусідка. Власов прийшов, як завжди, з гармонією і привів чоловік десять хлопців із Платонівки. Потім забряжчало залізо.

– Списи? – теж пошепки запитав Байда.

– Принесли. Розбирайте!

Гирич запропонував, за його власним винаходом, імітувати торохкалом у порожній бочці кулемет.

– Що це тобі – маневри? – сказав Байда, побачивши в цьому несерйозне ставлення до такої важливої справи. – Можуть так торохнути, що й ноги витягнеш.

– Треба, треба, – настоював Гирич. – Доки розкумекають – злякаються, а тут зразу в штики. Інакше, що ти зробиш з п'ятьма гвинтівками?

Зброї, звичайно, було мало. Це добре розумів Байда. Доводиться розраховувати більше на раптовість наскоку і на списи. Гирич вирішив, що переконав Байду, і вже розповідав про механізм свого «кулемета».

Тим часом прийшли майже всі, хто погодився взяти участь у цій ризикованій операції. Можна було б уже вирушати, але Ілько, посланий наглядати за зборами німецької команди, і досі не повернувся. Збиті докупи люди, чоловік тридцять, простоявши на ногах більше години, почали нервуватись:

– Може, він там у коника грає?

– Знайшов на кого звіритись! – говорили по кутках. – Ану нехай збігає хтось інший.

Затримка починала вже нервувати й Байду, але, ображений за сина, він гостро відказав: