Розділ «Облога ночі Роман»

– Дроти стогнуть.

– Якщо тобі наступив ведмідь на вухо, так мовчи. Степане, Гирич!

Тепер стогін почули всі. Він виходив з-під стінки повітки. Гордій Байда ступив на голос.

– Кіндрате, це ти?

– Я, Гордію. Ого, як вас багато. Допоможіть підвестись.

Під стінкою лежав конюх із шахти – Кіндрат Сусідка.

– Барбоси, ногу, здається, покалічили. – І він застогнав ще дужче: – І рука як не моя. А по голові як дзенькнув прикладом… Ой, наче розвалюється. Там ще на тім боці хтось кректав. Може, мій німець. Я в нього, цуріка, викручую гвинтівку, а він коліном між ноги. Хай тобі чортяка, аж дух забило. Так я тоді його своєю штрикачкою під дев'яте ребро. Гарні штрикачки!

– Ти полеж, Кіндрате, а ми пошукаємо.

– Ось Люй Лі! – уже з рівчака вигукнув Ілько. – Я бачив, як він з німцем бився – просто за петельки. Лі, чуєш? Ти що, мертвий уже, га?

Підійшов Семен Сухий і приклав йому до грудей вухо.

– Дихає! – Люй Лі кліпнув очима. – Ну, і цей житиме. Що, і тобі, Люй, приварили?

Замість відповіді Люй Лі звівся на лікоть і безтямно помотав головою.

– А де Гирич був, Ільку?

– У крайній повітці.

– Моя твоя уб'є! – враз крикнув Люй Лі, мабуть, ще не прийшовши до свідомості.

– Навбивали, що й злічити не можна!

Люй Лі був поранений багнетом у плече, але сам звівся на ноги.

Гирича знайшли біля бочки-«кулемета». Схилившись на бочку, Гирич зостався, напевно, в тій самій позі, у якій його і проколов німецький багнет.

Гордій Байда упав біля нього на коліно, поторсав за плечі:

– Степане, Гирич, слухай, та ти справді?