Розділ «Облога ночі Роман»

Гнат Убогий засопів, щось хотів сказати – й не наважувався.

– Їхати треба зараз, і не їхати, а скакати.

– Може б, Омелян або Гриць поїхали, – нарешті промимрив Убогий.

– А ти що, боїшся?

– Чого мені боятись?

– Хто тебе за вояку пощитає?

– Я тобі, Гордію, правду скажу. Не подобається мені твоя балачка з Лісконогом. Ти вже норовиш самотужки вирішувати, а спитають і з мене… А з Лісконогом – хто тебе знає, що ти справді думаєш. Воно треба все брати до уваги.

Коли б було видніше надворі, Убогий би побачив, як Байда зблід.

– Я не про себе дбаю, – продовжував Гнат Убогий.

– Чого ж ти зразу не пристрелив мене? – спитав здушеним голосом Байда. – Ти спиш зі мною, посміхаєшся і не довіряєш? Стріляй зараз! – Байда розірвав на сорочці комір. – Я ж гадюка, ужалити можу! Стріляйте!

Гриць Духота схопив його за руку:

– Товаришу Байда, ану тихо! Комуніст мусить казати все, що думає. А що товариш Убогий дурниці думає, то це факт. Добре, що сказав. Я вже чув про Лісконога. Чого ж ти, Гнате, не взяв усього до уваги, а розвісив вуха, як він баляси точив? Товаришу Байда, Лісконіг саме й хотів, щоб ми перегризлись. Народ настановив тебе – приказуй, а наше діло – виконувати! Ясно, що треба йти на з'єднання, люди й там потрібні! А ти, Гнате, хоч і старший за мене, а скажу тобі по щирості: юренду мелеш.

– Та ще й яку, – озвався Омелян. – Хочете, я піду до червоних? Але все одно Гнат мусить отут зараз визнати, що надаремно обмовив чоловіка.

Гнат Убогий стояв з опущеною головою, Байда так само не підводив голови, тільки час від часу крутив нею, ніби щоб струсити сльозу, потім почав відстібувати планшетку, в якій рябіла карта.

– Командуйте! Раз так, я не маю права…

– Чекай! Гнате, ти чуєш, що ми кажемо?

Гнат підвів голову:

– Хіба я сам не розумію, що зобидив чоловіка, а хотів тільки порадитись, щоб йому було легше. Людина не машина, може, думаю, й справді стомився? В літах же, а ти вже в пляшку. Ну, посперечайся. Я й потилишник стерплю, коли неправий. Розтривожив мене проклятий Лісконіг, так я що ж, мушу мовчати, таїти про себе різні такі думки? Ми ж в одному вибої посивіли разом…

– Може, я того й розсердився, що ти правду сказав про мій характер. – Байда і собі підвів голову. – А про Лісконога сам чую свою правду. Уже б давно міг перейти греблю, значить, сидить, стерво, чекає.

За півгодини по тому Гнат Убогий їхав вже возом у бік станції Микитівки. В чоботі він віз коротенького листа до комісара тієї частини, до якої найперше приб'ється. В листі Байда указував, куди він буде пробиватись зі своїм загоном, і просив зробити вдосвіта демонстрацію на флангах, а посередині навіть податись трохи назад. Під листом він поставив свій підпис – «Го Бай». Іншого ствердження своїх документів калинівські партизани не мали.