Розділ «Облога ночі Роман»

– Ніякого командира тут немає. Скільки я раз тобі казав!

– Здоров, Гордію! – гукнув селянин. – Потім будеш наставляти хлопців на розум, а зараз особа стаття.

– Здоров! Ану йди ближче.

Селянин підійшов до воза:

– Пізнаєш Лісконога? Колись разом вугольок довбали.

– Данило?

– Він самий. Де в тебе тут штаб?

– По цей бік возу канцелярія, а по той – уже штаб.

– Ну так перекидай ноги на другий полудрабок.

Байда стрибнув на землю й без слів кивнув до партизанів.

– А ти, Гнате, останься. Не впізнав?

Лісконіг тепер упізнав і Гната, але він був чимсь схвильований і не вдавався в спогади.

– Справа така, що я оце протюпав пішки аж п'ятнадцять верст. В наше село вступили денікінці. І в моїй хаті їхній командир став. Так от, вас хочуть рішити зовсім. Кажу вам точно. Сам чув, як старший їхній, капітан, казав.

Гордій Байда зняв з воза лозину і почав нею креслити по землі.

– Отут буде фронт. Оце тут ми, позаду річка, тут Григорівка, а тут твоя Капустянка. Здорово! Це вже стратегія і тактика на зничтоженіє. Завтра вони можуть бути тут, а післязавтра…

– Мабуть, затримаються, бо я чув, що командир їхній наказував комусь повернутись у Капустянку не пізніше як уночі проти понеділка. А сьогодні тільки п'ятниця.

– То в нас є ще час перекурити. Може, маєш?

Вони взяли з Данилового кисета по пучці самосаду і задимили цигарками.

– А тепер, я так думаю… – сказав Байда, – ну й тютюн… думаю, що тобі, Даниле, треба й далі послужити народній справі. За це, що повідомив, спасибі, а треба ще збити панів офіцерів з толку. В яких чинах твої офіцери?

– Генерали! Так і сяють хрестами.