Розділ «Облога ночі Роман»

– Денікінці?

– Ідуть слідом за нами. У Григорівці вже, мабуть. Цілий полк. Кажуть, офіцерський.

– Офіцерський? Так це ж треба тривогу. Я зараз стрельну.

Партизан підкинув уже на руку гвинтівку, але в цей час почув голос Байди:

– Я тебе стрельну! Поклич мені Гната Убогого.

– Товаришу командире! – викрикнув збентежений Моренко хрипким голосом.

– Дай коневі спочити! Та не май привички кричати.

Моренко стрибнув на землю, відпустив попругу й знову захрипів.

– Чи тебе обпоїли? Що за частина? Бачив гармати, бачив кавалерію?

Моренко закрутив головою.

– Може, то тільки обоз? А може, на фронт іде яка частина?

Моренко знову закрутив головою й прошипів:

– Кажуть, калмики ніби.

Підійшов Гнат Убогий, тоді Гордій Байда скинув ноги з воза й сів на полудрабок:

– Окружають, Гнате… уже й калмиків на нас.

Він ще не встиг закінчити фрази, як вартовий сердито вигукнув на хвіртці:

– А я тобі кажу – не можна!

За ворітьми стояв якийсь селянин у білій сорочці і з обротькою на руці. З обротьками найчастіше ходили розвідники. Вона служила їм ніби перепусткою для розшуку десь забіглої коняки.

– А що йому треба? – спитав Байда.

– До вас, товаришу командире.