Розділ «Облога ночі Роман»

– Значить, ціла дивізія прийшла?

– Якщо не більше.

– Так ото нехай генерали почують, що загін подався понад річкою до Міусу, у чагарники. І подався сьогодні вночі. Вони не повірять, а ми таки туди й підемо.

– Просто в пастку? Тоді вже краще тут скласти зброю та й розійтись по хатах. А денікінцям зараз не до вас, і трогати не стануть. Вони на Москву поспішають.

– Такі добрі стали? – спитав Гнат Убогий, який досі мовчав. – Кажеш – і трогати не стануть?

– З ким гріха не трапляється, а вони теж православні.

Гордій Байда стояв спиною до місяця, і тому не видно було, як йому сміялись очі.

– Що це ти, Даниле, давно на шахті не був? – запитав Байда і додав: – Так, може, твої генерали й на перемир'я підуть?

– Набридло, бачу, і вам бурлакувати? Що ж з тої шахти… а договоритись можна, мабуть.

Гордій Байда потакнув головою, але не Даниловим словам, а своїм думкам. Тепер нехай Лісконіг грає на його руку. Гнат Убогий не знав Байдиних думок і щиро сказав:

– Хай з ними перебалакує той, що в болоті сидить, а наше діло партизанське.

Гордій Байда закивав головою:

– До болота і нам уже недалеко.

– То й що, здаватись? – блимнув більмом Гнат Убогий.

– Ми тут свої, – сказав Данило Лісконіг, – а як окружать, тоді вже не проси пощади.

– Атож, – підтакнув Байда. – Спасибі, Даниле, за звістку. Хлопці, будемо вирушати. Повертай голоблі! А буде що цікавого ще, Даниле, – шукай нас біля Міусу. Ми тебе за вірного товариша маємо.

Данило попрощався й пішов. Гнат Убогий навіть не дочекався, доки зачинилась за Лісконогом хвіртка, спитав:

– Ти що це надумав, Гордію? Хвіст уже набік? А ти питав нашої думки? Ми тобі доручили життя робочих…

– А я хто, не робочий? – і гукнув: – Свириде!

Підійшов вартовий.