Розділ «Облога ночі Роман»

Маруся переломила між пальцями соломинку й одним видихом сказала:

– Питайте у Ілька! – І, думаючи, що її не почули, ще раз повторила: – Перстень був у Ілька.

Гордій Байда смикнув головою і потім, ніби прислухаючись до чогось далекого, але тривожного, завмер, вдруге сіпнув головою:

– У Ілька, кажеш? Мій Ілько? Ти що, дівко, з глузду з'їхала?

Маруся від образи почервоніла:

– Сам мені в кишеню поклав. Тільки зараз намацала, – і простягла до Байди золоту каблучку. – А вона Микитиної жінки.

Байда заморгав очима, поводячи головою, ніби в нього заболіли м'язи.

– Та ти справді? А не в офіцера якого?

– Микита ж пізнав.

Микита пристукнув дерев'яною ногою і винувато кивнув головою:

– Фійоною мою жінку звати. Та цур йому.

– Так я, значить, бандита породив? – підвищуючи голос, почав випростовуватися Байда. – Де він?

І в голосі, і в тому, як він повільно набирав у груди повітря, передчувалась гроза. Передні, хто чув цю розмову, чекаючи на удар грому, принишкли, потупились. Але позаду почулися враз спочатку приглушені, а потім голосніші вигуки:

– Держи його, ось він, ось! – Всі повернулися в той бік. В одному місці люди збилися докупи.

Гордій Байда мовчки ступив уперед. Натовп під важким його поглядом розступився.

Коли Байда зупинився, перед ним, ногами вперед, висів на руках у рубанівських робітників оскаженілий Гарасько. Василь Моренко вивертав йому кишені. На землю сипались цукерки, горіхи й пряники. У другій руці у Василя було вже повно гаманців, годинників і золотих хрестиків.

Гордій Байда повільно розстебнув кобуру, витяг наган і відхилив рукою Моренка. Засліплений пострілом, Гарасько упав на розсипані цукерки.

Байда глянув навколо.

Із нагана тоненькою спіралькою крутився димок. Палець, товстий, вузлуватий, все ще лежав на курку. Байда крикнув уже на всі груди, роздратовано, нетерпляче:

– Ільку!