Розділ «Облога ночі Роман»

– І йдуть на Калинівку?

Василь засовався ще дужче:

– Одні кажуть, на Калинівку, а інші кажуть…

– Кажуть, що ти, Василю, нічого не розвідав. Жени мені назад і доки на власні очі не перевіриш, не повертайся. Марш!

Присоромлений Василь Моренко сердито відкинув свій чуб, що ніби сам ліз на очі, повернув коня і потюпав назад.

– Хоче-таки генерал Краснов викоренити робітничий дух, – сказав до себе Байда. – Та тільки буде воно так, як і з тим Мазепинським куренем. То було на всю Калинівку десяток-два гвинтівок, а тепер і на два вози всього не забереш.

Всю цю зброю здобули в петлюрівськім загоні, який різдвяними святами зупинився на станції Мандриківці.

Після похорону старого шахтаря Гордій Байда, повертаючись із Платонівки, зайшов до Гриця Духоти, щоб розповісти про появу в Платоівці петлюрівців. Незабаром надійшли Семен Сухий і Гнат Убогий. Виявилось, що з Платонівки та з Калинівки збирається кілька чоловік іти з мазепинцями.

– Це все робота Вариводи, – сказав Духота. – Треба признатись, що ми таки проморгали.

– Та хто йде? Куркуленки! – сказав Семен Сухий. – Те тільки показує, що то за армія.

Гордій Байда думав про добрих коней, якими приїхали в Платонівку гайдамаки, і сказав:

– Споряджені вони добре. Якби нам такої амунщії.

Гриць Духота загадково посміхнувся і почав викладати свої міркування.

Вранці Кіндрат Сусідка прийшов просити Байду поїхати замість нього на станцію Мандриківку за гасом для інженерської колонії. Сам він ніби зовсім розхворівся. Байда погодився, надів кожушину і взяв під пахву гвинтівку, загорнуту ще звечора в рогожку.

Почувши їхні балачки, Ілько ув'язався й собі.

– А ти чого там не бачив?

– Так я піду запряжу, – сказав Сусідка.

– Запрягай, Кіндрате.

Ілько глянув на гвинтівку, потім на батька:

– Неначе я маленький. Знаю, чого ви їдете!