Розділ «Облога ночі Роман»

– Я про це й хотів довідатись, а ти й сам здогадався.

– Про «товаришів» забудьте! А тобі, старий, треба було б про штани подумати. Голим тілом світить, а й собі про політику. – І задоволений сотник згорда позирнув на дівчат.

Але його дотеп ні в кого не викликав посмішки: не один Байда світив грішним тілом. Тільки сам Байда зніяковів і криво посміхнувся:

– Отож я весь час і думаю про штани, а виходить – політика.

– Ну, а яка ж ваша політика, пани-добродії? – спитав Гнат Убогий.

– Україна для українців. Зрозуміло?

– Зрозуміло, тільки не зовсім. Значить, ви й пана Розаліон-Сошальського збираєтесь виселяти, і княгиню Браніцьку, і нашого Дзіковського чи тільки робітників?

– Не твого розуму діло! – огризнувся сотник. – Який грамотний знайшовся.

– А приміром, шахти, то ість усяка недвижимость, як земля, так яка об них ваша програма? – спитав Кіндрат Сусідка, сховавшись перед цим за людські плечі.

– І ти, діду, далеко забігаєш. Дай попереду ворога подолати, а потім подивимось.

– Що ж то за ворог такий – чи німець, чи француз? Так німців же прогнали. І гетьман накивав п'ятами.

– Накивають і Петлюри, – буркнув Байда.

Сотник яструбиним поглядом зазирнув у натовп, навіть трохи підвівся на стременах:

– На який це ти лад пісню заводиш? Щось ніби не нашим тхне. Чи ти вже замовк? І ви мовчите, дівчатка? Ex, тяжко, важко…

– Мабуть, тобі, сердешному?

Сотник, оком не моргнувши, продовжував:

– Поналазило сюди різних чавоків…

– Та й роблять, сердешні, мало не за спасибі на таких, як ти, – перебив його голос із натовпу.

– Та у вас тут, бачу, мабуть, більшовики завелись?

– А то ж хто, думаєте, балака? – вигукнув парубок із Платонівки, який і собі заломив шапку по-козацькому. – Ви на них не звертайте уваги.