Розділ «Облога ночі Роман»

Коли вже новаки почали дріботіти на холодному цементі ногами, щоб зігрітися, із класного вагона спустився разом із сотником отаман куреня. З довгими козацькими вусами, огрядний, з круглими червоними щоками, отаман ступав непевно, спотикався навіть на рівному і здивовано витріщав очі:

– А-а, це ви… Бунтувати мені!

Сотник, запобігливо посміхнувшись до поповнення, хутко зашепотів отаманові щось на вухо. Отаман тужився його зрозуміти, навіть здивовано посміхнувся і знову, забувши, чого від нього хочуть, втупився очима перед себе:

– Більшовиків, комуністів чекаєте?.. В холодну їх! – і повернувся, мабуть, вважаючи закінченою свою місію, але збентежений сотник знову навернув його до спохмурнілої, насупленої шеренги. Нарешті в отамана, мабуть на момент, розвиднілося в голові, він сердито витріщив очі й сказав:

– Здорові були, молодці… панове… запо… запоре.. пороти буду… Сс… Слава!

Тепер уже сотник, не певний за дальшу отаманову мову, постарався повернути його до вагона.

– Свято, панове, Різдво, – пробачаючись за отамана, що впився, запобігливо сказав сотник і кивнув бунчужному.

Заклякле поповнення перебрав до своїх рук бунчужний. Він був у синьому жупані і в сивій шапці з коротеньким синім шликом, пристебнутим тризубцем – державною кокардою. Від старшин добути будь-яке розпорядження було безнадійно, і тому бунчужний, знаючи попередню практику, щоб роз'єднати поповнення, почав розтикати в кожен вагон потроху. Але козаки, приперчивши свої слова лайкою, проганяли новаків разом з бунчужним зі своїх вагонів. Бунчужний збентежено чухав потилицю:

– От шпана необразована! Селіться в останньому вагоні! – Більше панькатись з ними він не мав охоти.

Останній вагон був частково вже заселений козаками.

Гордій Байда й собі пішов погрітися в задній вагон. У ньому вже йшла суперечка. Власов, відклавши набік гармонію, присів до червоного чавуна й сказав:

– А якого ж ти біса йшов до цієї армії, коли хникаєш?

– Якого біса. Я йшов проти гетьмана. І багато таких. А саме цей курінь був у нашому селі.

– Так гетьмана й слід уже простиг.

– Ну а тепер не пускають. Кажуть, за дезертирство будуть судити.

– А вас доля України не обходить? – сердито буркнув козак з верхніх нар. – Неначе вже мир і тишина, що ви про теплу піч мрієте.

– А з ким же ти хочеш ще воювати? – спитав Омелян.

– Як з ким? Не знаєш?

– А ми тільки зараз прибули, от ти й розкажи.

– Яка ваша програма, – підтримав його Байда, штовхнувши потай Власова.