Розділ «Облога ночі Роман»

– Так що ніби й тут є люди з головами.

– Тільки не треба зволікати, – сказав один козак, – зараз навіть Сивокіз п'яний.

– Тобі він не снився, Гордію?

– Хто?

– Наш технік Сивокіз. Тут уже, за сотника.

– Отака демократична, народна? Із сивокозами прийшли волю насаджувати!

– А як зірветься? – спитав хтось, мабуть, усе ще не зважуючись пристати на думку Сухого.

– Чоловіче божий, та ми в своїх шахтах десять ешелонів сховаємо.

– Тоді або сьогодні, або ніколи. Раз помирати!

На небі висіялись зорі. Ешелон уже ревів од співів, вихоплювались хрипкі звуки гармонії, якісь надсадні, ніби нелюдські вигуки, а у вагонах глухо били об підлогу копитами коні.

Гордій Байда з Семеном Сухим пішли до воза й сіли перекурити.

– А Власов же як, а Омелян? – спитав Байда.

– Ми тут люди примітні, ніби як уже немолоді, а вони і за козаків зійдуть. Ось і Ілько біжить.

– Ну що там, Ільку?

– Вже кулемет викинули на колію.

– Діставай, Гордію, і наші пушки.

У цей час від заднього вагона розляглось кілька пострілів, потім заторохкотів кулемет…

…Той самий кулемет, якого щойно витягли із шахти. Допоміг тоді цей кулемет роззброїти заблуканий Мазепинський курінь, але Семен Сухий про це вже не довідається ніколи. Його могилу Гордій Байда, коли почало пригрівати сонце, причепурив дерном і востаннє попрощався зі своїм приятелем:

– Шукай на тому світі, Семене, техніка Сивокоза. Ото він у тебе влучив, анахтема. Виглядай, Семене, ще їхніх. Доки пекла не загачу такими, не ляжу спочивати…

Думка про організацію партизанського загону в калинівських комуністів виникла ще взимку, після вдалої операції з Мазепинським куренем. Були вже такі загони і в інших районах. Гордій Байда, який був уже членом партії, набував з кожним днем усе більшого й більшого авторитету серед шахтарів. На ньому й зупинився вибір, коли визначали кандидатуру на командира. Гнатові Убогому доручили бути комісаром загону, а вчитель Безуглий найбільш підходив на роль начальника штабу.