Розділ «Облога ночі Роман»

– Я не знаю, яка там у них програма, а я буду битися за свою землю. Прийдуть більшовики – все відберуть, а батько по клаптику стягав ґрунти.

– Ну а в кого немає землі, за що тому воювати з більшовиками?

– І в них усе відберуть.

– Та коли він голий, що ж у нього відберуть?

– Усе! – уперто твердив козак. – А ви, хлопці, такі балачки киньте, коли не хочете мати справу з сотником Сивокозом. Він вам зразу роги вправить.

– І у вас є Сивокіз? – спитав Байда. – Може, така сама падлюка, як і наш був.

– Наш Сивокіз, – сказав уже інший козак, – вартий десятка кіз, іще й цапа.

– Отакий гарний, чи що?

– Гарний, як спить.

До вагона вліз ще один козак. Од нього тхнуло самогоном, мов із чинбарського чана. З кишені стирчала ще повна пляшка, заткнута кукурудзяним качаном.

– Хлопці! – кричав він, – питимемо, аж доки не лусне очкур.

Гуля Максим, гуля батько…

Степами, лісами…

– Мабуть, він на свої гуляв, а ти у дядька, може, останнє відняв, – буркнув хтось у вагоні.

– А що я їм, дурно буду воювати?

– А вони тебе просять воювати? – спитав Байда.

– То вже не їхнього розуму справа. Пийте, хлопці, бо завтра, чув, підемо шахтарів розуму навчати. Бастують, сучі діти, влада їм наша не подобається, більшовицькі Ради їм давай! Ми їм покажемо Ради, аж не будуть раді, – і він зареготав.

Гуля Максим, гуля батько…

Розпечений, аж білий, чавун дихав жаром, і Байду потягло на сон. Частина новаків десь уже пішла з вагона, а більшість козаків напівшепотом вела тепер розмову з Власовим. Час від часу хто-небудь вигукував: «А нам старшини що казали, от іроди!» – «Що ти хочеш, як він тільки вчора служив царю-батюшці!»

Байда виліз із вагона і пішов навідатися до коней. За якусь годину він знову наблизився до ешелону, ніби шукаючи Семена Сухого. Семен сидів у одному з вагонів біля чавуна і щось гаряче доводив козакам. З того, що один із них стояв на дверях і пильно вдивлявся в тих, що проходили, видно було, що балачка з Семеном ішла не про сіль. Побачивши Гордія Байду, Сухий покликав його до вагона.