– Ну а селяни як? Варивода співа, що вдоволені.
– Куркулі, звичайно, вдоволені. Самі настановили Петлюру, а бідняки вже розбивають економії, отак вони вдоволені!
– А що я чула, ніби й до нас іде Петлюра, – сказала Харита.
– Кажуть! Вже на Мандриківці стоїть ешелон з його військом. От де, мабуть, до біса зброї. – І Духота по-змовницькому підморгнув Байді. – Ви підете в Платонівку, дядьку Гордію?
– Завтра ховатимуть старого Панасенка. Десять років разом працювали. Обов'язково піду.
– Розкажете й мені, що там буде.
– А ти не збираєшся?
– Маю тут дещо зробити. Максим же поїхав.
– Як ти гадаєш, надовго його забрали від нас?
– Та, мабуть, в губернії залишать.
У неділю вранці в Платонівку із станції Мандриківки приїхав невеликий загін вершників у сивих шапках з червоними шликами. Люди зацікавились і вийшли на вигін, до обмерзлої криниці. Під вершниками гарцювали невиморені коні. Шахтарі, яких багато жило в Платонівці, запитливо дивилися на непрошених гостей.
Прийшло багато шахтарів і з Калинівки попрощатися з небіжчиком. Вони теж вийшли на вигін. Дівчата, запнуті картатими хустками, стояли окремо купкою, лускали насіння і пересміювались. Кілька сільських парубків наблизились до вершників і хазяйновито, з виглядом знавців, почали ляскати коней. Козаками верховодив сотник у добрій бекеші, з кривою шаблею при боці. Чорняве його обличчя вигравало усмішками, а тонкі козацькі вуси п'явками ворушилися під горбатим носом. З-під шапки, над правим вухом, оселедцем звисав чуб.
– Здоровенькі були, добродії!
Не раз уже шмагані й биті шахтарі, та й платонівські дядьки, топталися на снігу без особливого бажання поділяти сотників настрій. Але й серед них знайшлись такі, що й собі посміхались до сотника.
– Чого це ви смутні-невеселі? Хіба сьогодні не неділя? Коли ж і поспівати, як не в свято, у неділю. Ану, дівчата! Тільки нашу, українську.
– А таку можна: «Бас гуде, скрипка грає, Іван мовчить, та все знає»? Це теж українська! – сказала одна дівчина.
– Або: «Дорогі гості, та в середу трапились», – додав шахтар.
Сотник закашлявся і зробив вигляд, що не розчув.
– А скажіть, товаришу, ви… – почав Байда, але сотник, враз нахмурившись, перебив його:
– Який я тобі товариш?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Без козиря (збірник) [Серія:"Історія України в романах"]» автора Панч П.Й. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Облога ночі Роман“ на сторінці 106. Приємного читання.