Розділ «Частина V Смерть і безсмертя»

А сам подумав, що, може, й справді гетьману вдалося послати ще когось і той гонець добувся поштовим трактом. Марія побачила, що я оглядаюся на челядника, котрий чипів у порозі, звеліла йому вийти.

Челядник засопів і вийшов.

– Що хотів той гонець? – запитав я. – Чим довів, що від гетьмана?

– Показав цидулу, там написано: він – канцелярист гетьманський. І сказав, що іде від гетьмана, з Пітера. Гетьману потрібні якісь папери.

– І ви їх дали? – шарпонувся я.

– А хто мені ви, чого присікалися до мене? – суворо звела на переніссі важкі брови Марія.

Я показав їй перстень Полуботка.

– Гетьман велів… Він сказав: ви знаєте все. Андрій, Гнат і ви. Пан гетьман у темниці пітерській.

Марія зойкнула.

– За що ж його? Як це сталося?

– Об тім – потім, – мовив я. – Хто був той канцелярист? Що він хотів? Як його звати?

– Звати, здається, Ільком… Казав, щоб я показала папери…

– І ви показали?

– Не всі. Ті, що в малій скриньці. І в прискринку. Там – про господарство. Трохи паперів канцелярських… Я не давала, але він мене запевнив, що вони йому потрібні. Для гетьмана.

– Гад! – сказав Миля.

Ми обоє вже здогадалися, хто гостював на хуторі.

– Куди він від'їхав? – знову запитав я.

– А я знаю… Поїхав, і все.

– Тітко Маріє, – сказав я якомога переконливіше. – Він може вернутися. Не сам, а з царськими комісарами. На гетьмана плетуть сільце. Гетьман велів усі папери знищити. Спалити.

– Приїде Андрій…