TextBook «То що, тату?» – спитав, як востаннє, твій брат Тимко.
«Треба ще, сину, подумати. Бо хіба ж ти хочеш, щоб я отак згарячу збував наші воли? Та й, може, не штука то, щоб їхати світ за очі! Куди ти поїдеш, Тимку? Ти ж хоч щось межи чужими людьми втямиш робити?» – взявся ще відговорювати твого брата Тимка батько, бо сам був несміливий зроду.
«Тату, мені треба гроші», – дивлячись під ноги, твердо стояв на своєму Тимко.
«Всім треба гроші! То йди й зароби десь!»
«Я вас прошу, тату, продайте воли, бо…»
А тоді, пам’ятаєш, Міловице, як Тимко взяв шапку і, кинувши: «Дивіться!» – вискочив у двері?
«Тобі не жаль для чужої людини хати, – мала на увазі Ілька твоя мати, – а для свого сина шкода волів?!»
Тоді ж то твій батько Кіндрат і вирішив: як Тимко додому повернеться, йти з ним на базар та й збувати воли; на дорогу грошей повинно вистачити.
До базару того залишалося ще два дні, і твій батько Кіндрат, Міловице, старався все вдома поробити: позвозив до двору сіно, повичищав у клуні, повишкрібав волам спини – і чекав.
А Тимко то й геть був відбився від дому перед дорогою. Вечорами пропадав твій брат десь із хлопцями і приходив аж під самий ранок, а тоді спав до полудня.
«І не трогай мені дитини! – сичала до батька твоя мати, Міловице. – Син поїде від нас далеко, може, й з рік його вдома не буде. А яка там, в тій Америці, робота? Певно ж, дуже тяжка! Задурно ніхто грошей платити не буде. То нехай Тимко наш хоч відпочине. Бо ми, крім Тимка, вже он маємо собі іншого помічника», – про Ілька думала.
«Та хто ж його зачіпає, – казав батько, – нехай спить… Та й чи ж багато отак зважаться їхати аж за океан…»
«Як подумаю, що це ж Тимко буде пливти морем, а тоді житиме між чужими людьми, – жалкувала за сином твоя мати Горпина, – а ще ж мови американської тої не знає… І так мені тривожно…»
«То заховай його під спідницю!»
І мати хрестилася до темного дерев’яного образа: «Слава ж Тобі, Боже, за сина!»
А сестри твої, Міловице, вже швидко й рознесли були по селу чутку, що ваш Тимко скоро вирушатиме в Америку.
Через те й поїхали батько з Тимком у неділю в сусіднє велике село Цибулів, спродали там воли, і поклав батько гроші за пазуху. Назад вони вже йшли пішки. А коли в обід сіли ви всі гуртом за стіл полуднувати, вийняв батько гроші та й віддав у руки Тимкові.
«На, сину, та й не кажи, що батько тобі волів жаліє. Ти ж у нас один син…»
«Дякую вам, тату, я віддам», – пообіцяв Тимко.
«Віддаси…»
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Необдумана Міловиця» автора Луценко З.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина 1 І для кого ж це ти так гарно коси розпустила, необдумана Міловице…“ на сторінці 22. Приємного читання.