Бісова душа, або Заклятий скарб

Так буває: спиш спокійно, міцно, але раптом наче смикає тебе щось, виштовхує з безодні сну в Яв... чи у Вирій.

Андрію се було знайоме - відчуття не один раз рятувало його від неминучої загибелі. Наближення чужинця він завжди відчував дуже гостро, особливо уві сні.

Саме тому, що таке трапилося з ним не вперше, Андрій, хоч і прокинувся, але лежав спокійно. Головне - не сполохати противника.

Так, шабля поряд, храпнути наче уві сні, трохи перемінити положення і рукою... ні, не доторкнутися, але посунути пальці до руків’я. У голові думка: “Наздогнали-таки! Ех, не треба було брати з собою Степана...”

Сам засоромився власних думок і сам же вилаяв себе за це: знайшов час і місце сентименти розводити, кирпатий дідько тебе забирай! Хоч у живих лишитися б для початку!

Легесенько, двома пальцями лівої намацав малесенький камінець і кинув у кущі. Непрохані гості неодмінно повернуться в той бік. От і добре, а ми тим часом...

Насправді ж ні на які роздуми часу в Андрія не було - просто жбурнув камінець у кущі й одразу почав діяти: швидко перевернувся, вхопив шаблю, скочив на ноги, відплигуючи подалі від пригаслого вогнища...

- Який ти смішний... - мовила вона. - Невже перелякався?

А він, бачить Бог, дійсно перелякався!

Гостя була сама, але це ще нічого не означало, зовсім нічого. Чи, якщо завгодно, означало надто багато. Виходить, ті, хто відправив її, впевнені, що вона і сама впорається.

Навіть без зброї, якщо у неї пістоля не... та ні ж, Господи, де ж їй пістолю ховати! На ній і немає нічого, тільки довге розпущене волосся до колін; а руки вона тримає на виду, і вони порожні.

Порожні, як і Андрієва дурн

а макітра.

- Ані руш, - проронив він. І несподівано для себе додав: - Будь ласка.

Вона легесенько стенула плечима:

- Не рухаюся. Щось не так?

Він не відповів, замість цього тричі перехрестив її. Вона, широко розкривши очі, з цікавістю споглядала за процедурою.

Очі... Як там у пісні?

Ой ви очі-оченята, зіроньки ясненькі!

Виглядайте-угадайте, де ж то мій миленький!