Розділ «Частина перша НІЧНІ КОШМАРИ»

— І що ти вирішуєш? — бичок Романа впав на дно попільнички.

— Усе вирішую. Тим і тим. В міру сил. Тільки сили, Ромчику, скоро не буде. Ваш художник, між іншим, мені їх і не додає.

— На виписку скоро? — Ольга ще ковтнула кави, вона обпікала губи, відтак пила обережно, та з задоволенням.

— Побуде ще з тиждень. Чесно — побоююся за нього. Цей обов’язково зробить щось із собою, ось тут чую, — Фідель Васильович поплескав себе по грудях з лівого боку. — Випустиш такого, потім криваві хлопчики і всілякі інші кошмари… Сестри скаржилися — кричить ночами. Взагалі нервовий якийсь… Художники усі такі? — він подивився на Ольгу, немов вона була головним експертом зі способу життя й мислення художників.

— Він чимось наляканий. Все, що можу сказати, — Ольга загасила сигарету об край попільнички. — Причому давненько. А перелякані люди всі однакові, художник він, лікар, шофер чи член уряду. Дякую за каву, — вона поставила чашку на стіл, скинула халат. — Я до вас ще прийду, гаразд?

Фідель Васильович зобразив руками широкий жест «ласкаво просимо», Роман метушливо подав їй плащ, потягнувся за своєю курткою.

— Мені теж час. Вийдемо разом, якщо не заперечуєте.

Уже виходячи з кабінету, Ольга почула, як підозріло гмикнув їм услід завідувач відділення.

Вечір був вогким і навіював смуток. Ольга уявила три пересадки, штовханину у транспорті і вирішила пройти пішки хвилин двадцять.

— Якщо ви не проти, можу підвезти.

— А нам по дорозі?

— Поки що не знаю.

Відмовлятися не хотілося, але все ж таки треба тримати марку.

— Лише в тому випадку, якщо нам по дорозі і ви живете далі, аніж я. Задля того, аби виглядати джентльменом, не варто витрачати час і бензин.

— Ну, поспішати мені, припустимо, нема куди і нема до кого. В мене черговий нудний вечір. Так що покататися і відтягнути повернення до чотирьох стін я не проти.

— Ви носили обручку, — фраза вирвалася мимоволі, Ольга навіть прикрила долонею рота. — Вибачте, якщо… Я…

— Нічого. Нормально, коли незаміжня жінка дивиться на чоловіка з непідробним інтересом. Так, була дружина… Нещасний випадок, скоро шість років, як… — він замовк, поліз за цигарками в кишеню.

— Ще раз пробачте, — Ольга відчула, як палають щоки. Їй захотілося сказати, що теж була одружена і, швидше за все, теж стала жертвою нещасного випадку, але вирішила припинити розмову на цю тему, яку почала сама, з власної жіночої дурості, і теж витягла цигарку, аби заповнити незграбну паузу.

— Так їдемо чи ні? — Роман підніс їй вогник від запальнички.

— Мені на Сирець, — Ольга прикурила поспіхом, закашлялася, мов курець-дилетант. Роман постукав її по спині, не сильно, але відчутно. Дивно — їй стало легше.