Розділ «Частина перша НІЧНІ КОШМАРИ»

Коли машина гальмонула біля потрібного будинку, Ольга для чогось відзначила, що вона йшла довше. Мужчини діловито пройшли до будинку, в майстерні пасажир, товстенький чоловік років сорока, понюхав повітря, заявив діловито:

— Ясно, на що хворіє. Тут від самого перегару ласти загорнути запросто. Взяли, куме.

За п’ять хвилин Анатолій Гончаренко вже лежав на задньому сидінні «шевроле». Ольга примостилася там-таки, поклавши його голову собі на коліна.

— Двері замикати не треба? — брюнет, завівши мотор, повернувся до Ольги. — Так лишимо?

— Красти тут нема чого! Ключа шукати довго! Погнали, хлопчики, помре ж людина!

Брюнет слухняно натиснув на газ, і «шевроле» рвонула, мов на автоперегонах.

— Куди їдемо?

— До лікарні, — брюнет увімкнув двірники — дощ підсилився. — Тут ми ні хріна не знаємо, будемо шукати червоний хрестик — час пройде. До Києва за сорок хвилин домчимо, той самий час.

Ольга відчула себе дуже стомленою, аби сперечатися. Вона примружила очі, а пальці вкотре пошукали пульс у Анатолія. Поштовхи дуже слабенькі, та Гончаренко поки що живий. Поки що.

— Учора його перевели до палати, так що можете спробувати побалакати. Тільки він не хоче.

— Чого не хоче?

— Нічого. Розмовляти, їсти, пити. Жити, між іншим, теж.

— А це нормально для суїцидників?

— Як сказати… Я їх стільки перебачив… Одних пробиває на базікання, цілі сповіді вислуховувати доводиться, годинами не замовкають. А буває — бачити нікого не хочуть, соромно їм. Ваш порятований мене взагалі прогнав. У принципі, його право. До самогубців ходять психіатри, але тут від бажання хворого все залежить. Заявить такий: «На біса мені той психований доктор! Я вам псих, чи що?»

Психіатрові на вигляд було тридцять п’ять років, звали його Романом. Ольга поцікавилася, як по батькові, а він сказав, що по батькові свого терпіти не може, і коли їй не важко, хай зве його на ім’я. Можете Ромою, Ромкою чи Ромочкою. Вони сиділи в кабінеті завідувача терапевтичним відділенням, якого звали Фідель Васильович. Народився він у рік, коли Куба гуркотнула революцією, і симпатики Кастро назвали свого первістка на його честь. Якщо йому вірити, тоді в одному пологовому будинку з’явилося на світ відразу троє Фіделів і одна Фіделіна, причому один — Фідель Наумович. На відміну від Романа, терапевт дуже любив сполучення своїх імені та по батькові, так його почали називати з дитячого садочка. Тепер він вийшов у справах, лишивши журналістку під опікою приятеля.

У реанімації Гончаренко пролежав чотири доби. Туди, певна річ, нікого не пускали. За цей час Ольга потрапила на першу шпальту власної газети, її фото на фоні лікарні вмістили під заголовком «Відома журналістка не дала померти відомому художникові». Як виявилося, Роман читав цю статейку.

— До нього так ніхто й не приходив?

— Нікого не було. Ви ж зв’язувалися з рідними?

— Дізналася телефон дружини. Та сказала — нічого дивного і попросила дати їй спокій. А більше нікого знайти не вдалося. Він взагалі жив відлюдником.

— Йому розповіли про вас. Він вислухав байдуже. Сказав лиш: «Лізуть усі не в свої справи». Дуже вдячний пацієнт. Так що не чекайте радісних криків і вдячних сліз.