Розділ «Прекрасна Емма Зунц»

По тих словах я ухопився за край баняка і вистрибнув з нього, мов чорт з конопель.

Те, що я побачив, дещо мене ошелешило, бо з тої позиції, яку зайняла парочка, випливало, що зовсім не листоноша тарабанить Емму, а скоріше навпаки – Емма тарабанить листоношу.

І це мене відразу заспокоїло.

Я повернувся у свій росіл, перед тим доливши до нього води і зменшивши вогонь.

Коли я буду готовий, охоче їх покличу.

– О'кей, – буркнув ліловий пунделяк і почав ґвалтувати клюску.

Але мені від цього легше не стало.

Кохання з Еммою

Коли Емма хотіла зі мною кохатися, то, роздягнувши мене, кидала в пральку і довго прала, шурувала, викручувала, аж я ставав таким білим, як Білий дім, ще й, падлюка, крохмалила, бо як би ще не крохмалила, то вже чорт з ним, а то після цього крохмалу я весь хрумтів, як новий карбованець.

Що не ворухну рукою, чи вухом, то хрум-хрум, що не шморгну носом, то знову хрум-хрум так, якби не мав що робити.

Потім мене мастила різними кремами, спочатку суничним, далі полуничним, потім цим, як його, а тоді у всі діри затовкала збиті вершки, що я аж задихався.

Але то ще був не кінець, бо посипала мене меленими горішками, цукатами, чоколядою і поливала густелезним, як ліс сиропом.

Я лежав на столі, як святковий пиріг, аж самому хотілося кавальчик.

Емма кружляла навколо мене й прицмокувала, не знаючи з якого кінця підступити, такий я був красивий і пахнючий, і вона так кружляла, кружляла, дз-з-з-з, кружляла, кружляла, дз-з-з-з, кружляла, а я всюди, всюди, ну, геть усюди був аж такий, що просто язика можна проковтнути, ясно, що вона бідна просто не знала, що має робити, аж всіма соками сходила, аж стогнала і ніжкою дриґала.

І ось, коли вже нарешті знаходила з якого кінця до мене підступити і підступала, то – о горе! о лишенько! – всі ті чортові креми, всі ті мастила скисали, вурдилися і сповзали з мене, як сніг з горба, просто жах якийсь, вся її робота слону під хвіст, але я тут ні при чому, сама винна.

Я йшов знову у лазничку і пірнав у ванну, і плив, плив і плив доти, доки мене не звертали прикордонники, вони вимагали паспорт, а я кажу: подивіться, я ж зовсім голий, а вони твердять одне:

– Граніца на замкє і враг не прорвйотся.

Мусив я плисти назад, добре, що людей на березі не було, бо я інакше б боявся вийти з води наголяса.

А Емма вже тут як тут, зустрічає з рушником, витирає, питає, чи не застудився, скидає з мене медуз, до яких мене жахливо як ревнує і веде в покій, кладе в ліжечко, накриває ковдрочкою, каже люлі-люлі і дає мені посмоктати свій мізинець.

Але легше мені від того не стало.