Розділ «Прекрасна Емма Зунц»

І тоді вони вийшли з мене, з моєї піни, вийшли врочисто і гордо. Підняли мене з руїн і омили слізьми…

Я не питав їх, чому вони плачуть. Не питав, що побачили там жахкого. Боявся почути щось несамовите.

Поклали мене на пір'їну, дмухнули і я полетів-полетів-полетів, – тепла долоня Емми прийняла мене.

Де ти пропадав? – могла так запитати, але не спитала.

І мені від цього легше не стало.

Мій росіл – моя фортеця

Одного разу Емма вирішила зварити з мене зупу.

– Зупа з мене, це щось фантастичне! – сказав я.

– Умгу, – відказала вона і поставила воду на вогонь.

Коли в баняку завирувало, вона акуратно обібрала мене зі всього зайвого, причесала, виполоскала і кинула в окріп.

Гарячі бульбашки припали до мене в одну мить, наче п'явки, і обліпили геть усе тіло, але я не боронився, бо розумів, що саме так і треба.

За півгодини в окріп попала морква, петрушка, цибуля, ложка солі і перцю, лавровий листочок і ще якісь приправи.

– Як ти ставишся до клюсок? – спитала Емма.

– Давай, – гукнув я.

І посипались на мене клюски, мов дощ.

Десь за півтора години я відчув, що вже зварився, почав кричати, верещати і пищати, але Емма чомусь не підходила, а тим часом дорогоцінний росіл, що набрав неповторного смаку моїх розкішних секрецій, усе википав і википав, і вже ярина, припавши до дна, пригорща і надала неприємного присмаку, аж я мусив затулити носа.

Це було жахливе неподобство і я щиро обурився, на що одна цибулина – яка вже цілу годину кокетувала зі мною – відказала, що вона нічого іншого й не чекала від цієї Емми, бо, виявляється, вона зіпсувала вже не одну зупу своїм недбальством, а зелений трафікатор, який саме пропливав повз нас, повідомив, що Емму в цей час, о Боже! в цей час, о горе! в цей час, нещастя моє! тарабанить листоноша, котрий приніс пакунок – і це особливо прикро – на моє ім'я.

– А що в пакунку? – спитала цибулина і, не чекаючи відповіді, розповзлась, як галамадзя, жах якийсь.

– В пакунку була незаконна дитина адресата, – пояснив колись зелений трафікатор, а тепер уже блідожовтий мармуляк. – IXе настільки зворушило Емму, що вона в одну мить впала на килим і пригостила листоношу чим попало.

– З листоношею?! – обурився я. – Не дозволю!