Розділ «Оповіді мороку»

Брами часу

Мені в житті ніколи не велося. Усе було проти мене. Все йшло шкереберть. Коли шпурляв камінь в горобця – потрапляв в око однокласникові. Коли копав м'яча – обов'язково в шибу. Коли вистрибував із трамваю – збивав із ніг бабусю. Коли зачиняв двері – за спиною лунав пронизливий крик.

Навіть коли я покохав дівчину, то відчув, що занадто вона до мене прив'язалася, спутала мене своїми почуттями, вихлюпуючи густий мед любові і спраги. Я запросив її на озеро. Ми взяли човна. Я веслував і розповідав якусь цікаву історію, а потім показав їй розквітлі лілії. Запах її лоскотав ніздрі. Вона хотіла вирвати квітку, я гойднув човна і вона випала з нього. Так смішно було спостерігати за тим, як вона бабрається у воді, хапаючись за латаття, заплутуючись у його пагонах, ловлячи ротом повітря. Я сказав, щоб вона закрила рота. З закритим ротом людина ніколи не втоне. Але вона мене не послухала і пішла на дно. Я допоміг їй веслом. Вода була прозора і видно було, як її тіло повільно опускається на саме дно і влягається, наче до сну.

Після цього мені жахливо хотілося повернутися назад у дитинство.

Але брами часу були надійно замкнені.

Азто, в якому я їхав, збило хлопчика. Авто було крадене. Хлопчик помер.

У в'язниці я знову почав думати, як мені повернути усе назад, почати усе спочатку, виправити…

Осколком скла я перетяв собі вени і брами часу нарешті прочинилися. Я вбіг туди, просвітлений, надіючись на якусь хоча б крихітну ласку для себе, малюсінький усміх… Але й на тім світі не зазнав я спокою.

Тому й пишу цього листа.

1993

Нічна варта

Пізній вечір осени – мокрота і студінь. Щур перебіг двір і зник під курником.

Під цим курником вона поховала свого чоловіка торік.

Забила його сокирою, викопала яму, заволокла за ноги і присипала землею. Чинила все дуже старанно, навіть сокиру кинула до ями, а землю добре втоптала. Кури спали, пес мовчки стежив – він теж не любив господаря; зорі всю ніч не гасли, щоб осяяти шлях для душі небіжчика, але вона чомусь не квапилася у небо…

Забила його після того, як він знову її люто відлупцював, а потім ще й кинувся ґвалтувати. Робив так завше, коли напивався. Спочатку бив, тоді валив на підлогу і дер на ній геть усе. Коли захропів, тихенько викралася з хати, взяла лопату і заходилась копати яму. Копала довго, але вправилася ще затемна.

Не здатна була вбити людину. Вдарила його обухом зовсім не сильно і тільки тому, щоб не дорікнути собі, що поховала похапцем. Та, коли присипала землею, почулось його незадоволене бурчання, і тоді земля посипалася з таким поспіхом, що враз затовкла йому і писок, і очі, і вуха і привалила навіки.

Колись вона кохала його і відчувала тремт у всьому тілі, коли торкався її руками.

В цій хаті вона народилася, тут померли її батьки, тут вона й доживе віку.

Всі її жалітимуть – чоловік-п'яниця пропав безвісти і нема по нім сліду.