Розділ «Прекрасна Емма Зунц»

Емма сіла в теплий попіл по спаленім піаніно, котре насправді було фортеп'яном, на якому ще грав дідусь її бабусю, забуваючи при цьому щось підстелити, і поверхня цього грандіозного рояля була така вишурувана, що вся чорна фарба давно злізла і тепер ця віолончель скидалася скоріше на барабан.

Правда, тепер, коли барабан було спалено, попіл усі його недоліки приховав і навіть де чорні, а де білі клавіші не розбереш.

Отже, вона сіла в цей попіл, натужилася і гульк – я вже на білому світі.

Коли я вилазив, то здалося мені, що потрапив у довжелезний темний тунель і мене весь час переслідував страх, що десь несподівано вискоче поїзд і лусне просто в чоло, але я мусив повзти і повз, – давай, давай, – підганяла Емма, – вилазь, – і навіть пальчиком манила, і я, побачивши пальчика, поповз дуже хутко, так хутко, що вона потім мусила мене доганяти і вертати назад, бо тепер я мав бути її сином і вона повинна була доглядати мене.

Доглядала вона мене так: спочатку посадила у вазонок і поливала куріпковою олією, від чого я ставав усе блискучішим, майже, як фортеп'яно, і раз навіть злякався, що вона мене заграє, але обійшлося.

Одного разу, щоправда, на голові в мене виросла цитрина і бризнула соком, тоді Емма зрозуміла, що перестаралась і, витягши мене з вазона, поклала до себе в ліжко.

Ну, вже тут я ріс і розвивався з такою швидкістю, що став зовсім уже схожий на піаніно: такий товстий і широкий, і Емма навіть заграла на мені якусь мазурку, але мене, як на перший раз, знудило на ліжко куріпками, котрі враз розлетілися по хаті і забилися в щілини.

Але Емма була така жорстока, що наступного дня вже заграла вальс, і я знову виблював, але цього разу самими клюфами, аж їй соромно стало і вона вбрала капелюх на живіт.

Третього разу, коли вона грала на мені польку-бздикалку, діло пішло легше і я навіть підгецкував і присвистував.

Але проминув місяць і вона мене виграла так, що я вже скидався на нещасний тромбон або й гірше – на зачухану сопілку – і ясна річ, що коли я побачив, як наближається вона до мене, тримаючи в одній руці джем, а в другій сірники, то зрозумів одразу, що мене чекає.

Але мені від того легше не стало.

Бумбл-бум

– Виходь за мене заміж, – сказала Емма Зунц.

– А що мені з того буде? – поцікавився я.

– Я буду тебе пестити, обпирати, годувати, взувати і бумбляти.

– Дуже цікаво, – замріявся я, – але я не знаю, що таке бумбляти.

– От вийди заміж, тоді й дізнаєшся.

Нічого робити, довелося мені з самої цікавості вийти за Емму Зунц. Звідтепер мене всі кликали паном Зунцом і питали про медовий місяць.

Медовий місяць, як медовий місяць. Емма й справді робила зі мною все те, що обіцяла, крім одного – я й досі не знав, що таке бумбляти.

– Еммо, – якось не втерпів я, – живемо вже цілий місяць, а й досі я ні бум-бум в бумблянні.