Розділ «Гетьман Іван Виговський Роман»

– Добридень тобі, Маринко! Здорова була, Христинко! Що це ви робите! Господарюєте, чи що? – сказала Ольга Лютаїха, приступаючи до столу.

– Доброго здоров'я, тітко, – сказала Христина. – А йдіть до нас до помочі!

– Доброго здоров'я, тітко! – обізвалась і Маринка. – Але ж, Христино, тітка прибула до нас в гості задля того, щоб їсти плачинду, а не задля того, щоб позакачувати рукави та розтягати коржі, – сказала Маринка.

«Отже ж, ця Маринка, мабуть, хазяйновита зроду. З неї, певно, буде добра господиня, коли вона заходилась коло роботи тоді, як в домі повно гостей, та ще й панянок», – подумала стара і зраділа.

– Бувши, Маринко, на твоєму місці, я б зроду не пристала на те, щоб смикати оті коржі на плачинду в пекарні, а пішла б у садок та гуляла з паннами в хрещика, – говорила, підступаючи з хитрощами, стара Ольга.

– Коли, тітко, я знала, що ви любите плачинду, та оце й заходилась коло неї, бо варшавський кухар не так-то гаразд готує цю молдавську потраву, а мене мама вивчила готувати плачинду і віртути, – сказала Маринка.

«Чи ти ба! – подумала Ольга. – Маринка таки думала й про мене, ждучи мене в гості. – Добра дитина! Їй-богу, добра!»

– От і спасибі тобі, Маринко, що й про мене пам'ятаєш, – промовила голосно Лютаїха.

– Я матері догоджу! білу постіль постелю! А ти, серце, ходи! мене вірно люби! – почала тихесенько співати, неначе через зуби, жартівлива Христина, але голосно промовила тільки перші слова пісні і потім схаменулась і останні слова неначе проковтнула.

Маринка й Христина розтягли корж і розстелили його на здоровій сковороді, котра стояла на столі. Потім Маринка помазала увесь корж пірцем, вмоченим в розтоплене масло, а Христина розтерла ложкою по коржі печені терті яблука. Маринка одірвала шматочок тіста, трохи розкачала його качалкою. І знов чотири маленькі біленькі ручки вхопили той коржик і почали проворно розтягувати його на всі боки. Корж все ширшав і став тонісінький, аж світився наскрізь. Дрібні пальчики бігали на коржі, неначе лоскотали його. Стара осавулиха задивилась на ту роботу, неначе на іграшку.

Маринка зирнула набік на варшавського кухаря. Кухар чогось вийшов в сіни. Маринка побачила, що кухар вийшов, і промовила до осавулихи:

– Моя мама сказала мені, щоб я розпитувала в цього кухаря, як роблять деякі потрави, такі, що в нас їх не знають. Але хитрий кухар розказує мені, та не все, як я дізналась. А я оце зумисне прийду в пекарню та й заходжуюсь робити якусь роботу: або мішу тісто на мнишики, або перетираю печені яблука та збиваю білки, а тим часом все скоса придивляюсь, як кухар готує деякі печені, як він січе начинку до поросят або до курчат. А я ніби й не дивлюсь на його роботу, а тим часом все чисто примічаю та навиглядаю. Ой цей кухар хитрий! Не все він мені розказує.

– Мабуть, через те, що боїться: думає, ти одіб'єш в його хліб, вивчишся куховарити та ще й станеш в гетьманші за кухаря, – жартувала Христина.

– За кухаря я не стану, а доброю куховаркою буду; бо й моя мама так добре вміє готувати усякі потрави, вміє зварити такий борщ, вміє спекти такі паляниці, що, було, як прийдуть до нас в гості князі Любецькі та Соломирецькі, то хвалять та уплітають страву на всі заставки, – говорила Маринка.

– Ото й добре, моє серце, що ти вчишся куховарської справи. Все це колись стане тобі в пригоді, – сказала стара осавулиха. – І я й тепер дякую своїй матері, що мене добре навчила і пекти, й варити. Вчися, серце! На старість буде як нахідка, як приказують люди.

Маринка, думаючи про Зінька, ставала неспокійна. Її пальчики спорсали з коржа, розтягували корж нерівно, пробивали наскрізь. Під її пальцями корж почав світитись, неначе решето. Маринка заглянула в одне вікно, що виходило в садок, і вгляділа Зінька. Корж вийшов з-під її рук подірявлений, неначе кулями прострелений.

– Але мені вже остогидло смикати оці коржі! – сказала жвава Христина. – Давай ще будемо їх рвати, як рвуть драні галушки!

I Христина смикнула корж так, що він перервався пополовині. В Маринчиних руках теліпався тільки дірявий шматок коржа, неначе шматок дірявої хусточки.

– Та не жартуй-бо, Христино! Ще покладемо два коржі та вже й завершимо плачинду, – говорила сердито Маринка і розстелила на плачинді обидві тоненькі половинки коржа.

Молоді дівчата ще розтягли пальчиками два коржі, розмазали по них м'яті яблука і потрусили плачинду зверху січеними зернами з волоських горіхів, ще й залили їх густою патокою. Кухар взяв сковороду з плачиндою з стола і всунув у піч. Маринка і Христина помили руки і заглянули в піч, щоб подивитись, чи добре загнітилась плачинда. Кухар розіклав в челюстях сухі тріски на гніт, щоб плачинда зверху загнітилась і була рум'яна.