TextBook Задзвонив телефон.
– Михайлику, – лунав у слухавці міцний жіночий альт, – ти вже за столом? Не впізнав? Це Вільдиха. Мені поганий сон приснився… Як ти почуваєшся?
– Мене теж щось наполохало уві сні, Дарцю… Та добре, добре маюся. А ти що робиш? Що, що – закінчуєш «Сестер Річинських»? А хіба той роман може мати кінець? А як з мовою – осідлала новий правопис?
– Боліла б мене через те голова – а редактори від чого?.. Михайлику, ти мусиш написати ту новелу про дівчину з різними профілями обличчя. Це твоя тема…
– Ще нині візьмуся…
– Уже тридцять років обіцяєш!
– А ти знаєш, Дарцю, я вчора написав одному молодому прозаїкові рекомендацію до Спілки…
– І підписався?
– Підписався, Дарцю.
– Це добре про тебе свідчить… Що, що? Ти – підписався?!
– Уяви собі…
– А тепер каєшся?
– Уяви собі – не каюсь. Навпаки, так мені зараз легко й добре на душі, ніби висповідався й запричастився перед смертю.
– Дурне говориш… А хто той кандидат?
Яцків назвав прізвище.
– Ти добре зробив, – похвалила Вільде. – Я теж дала йому рекомендацію. З того хлопця, може, будуть люди… Михайлику, а ти знаєш, ти розумієш, що твоя рекомендація означає? Ти не хлопцеві дав її, а собі самому, це я тобі кажу. Ти поблагословив нове письменницьке покоління у світ, а собі присвоїв почесне звання нанашка! Тебе хрестив Франко, а тепер і ти став хресним батьком. Чуєш? Е-е, та з цієї нагоди здалося б нам піти на маленький бімбер! О, я так і знала, старий скупарю… Та не бійся, плачу я. Підемо на Високий Замок, там біля телецентру відкрилася кав'ярня. Ну, не «Монополька», звичайно, але ти розумієш – це щось нове, такого ще не було: «Кав'ярня біля телецентру». Так ми її й назвемо.
– Вибач, Дарцю, – зам'явся Яцків, – що відмовлюся на цей раз. Мені якось так… Не можу тобі сказати. Мені якось так, що хочу побути нині сам. Не гніваєшся?
– Та ти що? За кого ти мене маєш?
Перед обідом на вулицю Мечникова з чорного отвору старого під'їзду вийшов дідуган у чорному сурдуті з чорним цигейковим комірцем, у мельонику – обличчям схожий на римського патриція. Яцків вдихнув по-осінньому прохолодного повітря, глянув на розпуклі їжачки стиглих каштанів і, заклавши руки в кишені сурдута, подався вгору, прямуючи на Кайзервальд.
Мав добрий настрій, бадьоро ступав і мугикав деренчливим голосом старосвітську пісню, яку співав ще в молодості:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Четвертий вимір. Шрами на скалі (збірник)» автора Іваничук Р.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Шрами на скалі Роман“ на сторінці 45. Приємного читання.