Розділ «Четвертий вимір»

Я отямився від кривди, коли до мене підійшов Білозерський. Він благально дивився мені в очі, потім боязко подав списаний аркуш.

– Нема іншого виходу, Миколо, – сказав, винувато розводячи руками. – Нас хочуть помилувати… Тобі треба підписати цей документ, який я склав.

Я взяв з його рук папір, прочитав:

«Кирило-Мефодіївське братство, організаторами якого є нижчепідписані, закликало усіх слов'ян об'єднатися під скіпетром російського царя…»

Далі я не читав. Все стало зрозуміле: і зауваження Дубельта Петрову, і його доброта до Навроцького, і ця очна – сам на сам – ставка з Білозерським. Очна ставка для зради… Мені в цю мить згадалася історія двох декабристів: Олександра Бестужева, який на допиті трактував діяльність Північного товариства як дитячу забаву, за що його вислали на поселення, і Петра Каховського, котрий своїм зізнанням, а потім і життям довів значимість декабристського повстання.

Я вибрав друге. Віддав Білозерському папір, сказав:

– Цього документа я ніколи не підпишу. Нам не простить історія. А тебе повинні помилувати: статут, програму і відозви товариства писав я. Я – один.

Малий єфрейтор

Про лють Дубельта і Орлова говорити не буду – після заяви Гулака вони скаженіли. Дубельт матюкався і скакав в'язневі до очей… Одне слово, ми програли справу. Видати діяльність Кирило-Мефодіївського братства за маячню трьох учених мужів – Гулака, Костомарова й Білозерського – не вдалося, Гулак підніс її на рівень політичного процесу. Каяття від нього не діждалися і наступники Орлова й Дубельта.

Зате всі отримали по заслузі.

Тридцятого травня 1847 року кириломефодіївцям, без суду, була оголошена конфірмація:

Георгія Андрузького вислано в Казанський університет.

Василя Білозерського звільнено з-під стражі.

Миколу Костомарова ув'язнено на один рік у Петропавловській фортеці, потім вислано в Саратов.

Пантелеймона Куліша вислано в Тулу.

Олександра Навроцького вислано у Вятку під суворий нагляд поліції, потім – на Кавказ.

Тараса Шевченка заслано в солдати без права писати й малювати.

Колезького секретаря Миколу Гулака як головного керівника Кирило-Мефодіївського братства, людину, здібну на всіляке шкідливе для уряду діло, замкнути в Шліссельбурзьку фортецю на три роки, суворо тримати його в цілковитій самотності, не допускати нікого до нього, не давати йому ні книг, ні інших предметів розваг, а потім вислати у віддалену губернію без права повернення на місця, де проживав раніше.

Микола І зробив на конфірмаційному документі приписку: «Нехай виправляється у способі мислення».

Ось про це все я напишу колись книжку, але аж тоді, коли забудеться, що мене було бито…