– То тебе Довбуш узяв із собою?
– Ає…
– Ну. А потім?
– А витак пустив… «Вертай, – кае, – ід'хаті. Та як будеш, – кае, – отаманом, то абе-с за мнов не гонив».
Пшелуський звертався до наймитів.
– А на тих коней Олекса клав здобич? Гроші, одежу – усе? Клав?
Всі слуги підтвердили, що не брав Довбуш ні одної тріски. Здвигнув пан Пшелуський плечима і не міг зрозуміти.
XXVII
Олекса бистрим маршем ішов до Ясеня. Йому здавалося, що тепер, коли все вияснилося, коли від подорожі відділяє всього кілька днів, Єлена, мабуть, опритомніла й буде тою самою, якою була давніше.
Але перемін жодних не помітив. Та ж байдужість, та ж рівнодушність. Їхати то їхати, а зоставатись то зоставатись. Все одно.
– Ти рада, Єлено, шо таки врешті на твоє вийшло?
– Рада…
Але в погаслих очах не світиться ні радість, ні смуток.
Гірко Олексі. І знов таке почуття, що посвяту не оцінено. Коли би не Єлена – таки ж не кидав би своєї справи. То дрібниця, що Пшелуський та інші. Набрав би ще людей і воював би. І коли тепер віддав поле, а з ним і честь ворогові, то се виключно ради Єлени – так бодай здавалося Олексі.
І от всі ці жертви не оцінено… Можна було їх і не приносити.
Але раз слово сказане – треба його держати. Велів жінці збиратися, бо вона ще нічого й не розпочинала. Сам їй помагав – і вже переймався хазяйськими інтересами. Опришок, як у нього що ламається чи псується, не робить собі з того жадного фрасунку. «Ет. Пусте. Ше добудемо…» Коли ж що ламається у ґазди – сей не може собі того простити: значить, не доглядів або не вмів.
Навіть у гості пішов Олекса разом із Єленою, так ніби вже був ґазда, а не опришок іще. Ващук Федір справляв хрестини, то запросив і Довбушів обох.
Зійшлися люди, все так по-смирному, спокійно, без оприського гуку, без стрілянини. Відвик якось Олекса…
Оприська гулянка гучна. За пару годин опришок хоче набутися на цілі місяці, отже, йому треба, щоб кожен мускул, кожен нерв не зосталися в бездіяльності, кожне найменше почуття щоб було задоволене. А тут сидять люди, балакають, зрідка вип'ють, знов балакають. Знаходять приємність в цій послідовності.
– А знаєте, пане ватажку, – говорить між іншим Ващук. Він уже підохотився трохи, частуючи. – А знаєте, кого-сми вигів у коршмі, єк ходив за горівков!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Довбуш» автора Хоткевич Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина третя“ на сторінці 62. Приємного читання.