Розділ «Частина третя»

– Буде!

Витяг Олекса флояру, почав грати тужної. Давно вже не грає веселих, а все задумливі такі та сумні. Не раз хлопці просять якої веселішої, а вона якось не йде.

Гарно вмів грати Олекса. І так якось по-особливому грав, що от багато вміють хлопців і собі на флоярі, а ніхто так не вдасть.

Олекса грає, опришки то той, то той підспівують собі. Хором не вміють та й не співається так ніколи в горах.

Грав, грав Олекса, а потім знов до того чоловіка:

– Пий ше.

Той знову напився, теж багато випив. Олекса грає на флоярі, хлопці співають, сонце світить.

– Пий ше.

І так пив тот чоловік кілька турів тої води і все з перепочинками. Олекса грає на флоярі, хлопці співають, сонце світить.

Нарешті переконався Довбуш, що воду не затроєно. Устав, за ним опришки повставали.

– А шо ви, ґаздо, не маєте йкої платини?

Ґазда весь час боявся, хоч не хотів того показувати. Тепер йому прийшло до голови, що це ж його на тій платині хотять повісити.

– Но, дівайте, де хочіте.

Олекса одкрив тобівку, витяг звідти два червоних і кинув перед чоловіком. Кожний з опришків кинув по червоному.

– Даємо ті цесі червоні за те, що єс не споганив трійлом керниці. Правда, то трійло мене би не дійшло, бо я не такий футкий пити чюжу воду, але міг похопитиси котрий з моїх леґінів або з прохожих людей. А тоті гроші, шо дав тобі Меся, держи собі таки: вже не меш їх віддавати тому душогубцеві, бо не буде кому.

Довбуш сів на коня, опришки теж – і погнали до Косова.

Не думав Олекса нападати на Косів. Це не входило в його плани та зрештою й угода щось значила. Але такого випадку пропустити не міг і не повинен був.

Влетівши до міста на конях і опинившися серед тісного косівського ринку, припертого одним боком до високої скали, опришки зачали стріляти. Легко собі уявити, який то переполох зробило серед торгового населення. Полетіли кошики, візки, відра, почалася панічна втеча.

Кілька десятків торговців і торговок кинулися до божниці й замкнулися там.

Меся – він теж був на ринку у своїм склепі – зараз же зрозумів, чому прийшов Олекса. Кинувся до божниці й собі, але там уже зачинилися й відчиняти дверей не хотіли.