Розділ «Частина третя»

І побрякує монетами. Спокуса велика. Згодився чоловік, узяв гроші й порошки.

Але коли вийшов за місто та огорнули його довкола не вонючі коршми косівські, а світло-зелені гори, війнуло на нього рідним вітерцем, запахли трави – людські думки почали ворушитися в голові замість звірячих.

– Таже, рахувати, най, так скажім, всип'ю. Але ж бо, окрім Довбуша, ше мут люде пити. Та це ж я потрою всі люде… Ой, шос тут не так.

І шибнула ґазду думка – порадитися з жінкою: вона баба в мене така, шо…

Не пішов уже дорогою понад Варятин, а звернув одразу наліво й пішов лісами навпоперек.

Жінка й руками, й ногами:

– І не дай Боже й борони Боже… Та на кого ти, мудрагелю, руку піднєв?

Словом, напала на чоловіка. А нарешті дала йому таку раду:

– Бери ти цесе трійло та й цесі гроші і йди до пістинць-кої керниці. А єк учюєш, шо йде Довбуш, уклєкни, на одну руку поклади цесі гроші, а на другу трійло. Й поклониси Довбушеві та й оповіж гет усе, шо ті Меся казав.

Подумав-подумав ґазда: правду каже жінка, треба її слухатися. Пішов, сів коло пістиньської криниці й сидить.

Багато народу йде, й кожне нап'ється, бо ні в той, ні в той бік близько нема. А чоловік дивиться, як люди воду п'ють, і нотує сам собі: оце би я і того отруїв, і того, і того… І хвалить свою жінку за розум, а себе за те, що її послухав.

Коли чує співи. Глянув – леґіні на конях. Співають собі, нічого не бояться: військо, що їх ловить, на Чорногорі зараз, а більше – хто їм страшний?

Став чоловік на коліна, узяв в одну руку золото, в другу порошки. Наближаються опришки. Багатенько їх. Та всі повбирані. Праведне військо. Отаман попереду. Ще не наблизився добре, зупинив коня і остро крикнув:

– Що тобі треба, чоловіче?

– Славний юнаций ватажку! Жду на тебе. Ади, цесе трійло дав мені Меся у Косові, я го ту верг до керниці та й тебе з леґінями потроїв. А цесі талєри дав мені як плату.

Олекса гостро дивиться на чоловіка.

– Ho, a ти верг тото трійло у керницю?

– Ні, не верг-сми, пане втамане. Бо ждав-сми на вас, Олексо.

Довбуш зліз із коня. Позлізали й опришки, посідали на убочі. Олекса сів коло криниці й каже:

– Ано-ко, бери, чоловіче, та й пий з цеї керниці води. Ґазда похилився і пив багато.