Розділ «Частина третя»

Таким чином, підійти його зненацька було неможливо, а вести правильну осаду – це не була тактика опришків. Вони могли брати тільки з нальоту.

Це те, що міг довідатись Олекса з агентурних відомостей. Пішов тепер сам на розвідку – і вернув веселіший: певно, щось надумав.

Засів коло села. Виждав, поки йшов якийсь ґазда, вискочив, показав йому пістоль і повів у кущі.

– Тобі нич си не стане. Не бійси. Я тебе ні рабувати, ні бити не буду. Ти знаєш, хто я?

Ґазда зам'явся. Річ у тім, що опришки не люблять загалом, коли їх пізнають. На грабунку, коли ти пізнав кого з опришків, то ліпше мовчи. Ґазда се пригадав і мовчав.

– Знаєш, лиш не хочеш говорити?

Ґазда кивнув головою.

– Я Довбуш.

Ґазда закивав головою, як німий.

– Будеш говорити правду і зробиш те, шо тобі кау, – нич ті си не стане.

Ґазда заспокоювався, бо слово Довбуша тверде.

– Єк си називаєш?

– Братовник Петро.

– Де сидиш?

– Там і там.

– Се я тебе питаю, аби, як зрадиш, ізнайшла тебе моя помста. А хуч і збрехав – оннаково я тебе ізнайду. Піп ваш дома?

– Здає ми си, що були дома.

– То підеш до него й скажеш так. Ішов-сми лісом, перестрів мене Довбушів післанець і сказав, аби я ішов ід' вам, ід' попові ніби. Абе-сте злагодили вечеру на завтра понад захід сонцє на трицєт хлопа: Довбуш прийдет ід' вам вечеряти. Так му скажеш. І даси цесу рогатину на признаку.

Довбуш передав ґазді свою рогатину.

– Це все. Бирш нічо. Зробиш – добре, не зробиш – твоя воля.