TextBook Але Олекса був не цілком задоволений.
– То в селі знают, шо мемо йти?
– Знают.
– Може бути зрада.
Мокрина усміхнулася. І страшним був цей усміх на костистому білому обличчі.
– Ні. Нашого пана рятувати ніхто не буде.
І дійсно. Коли вночі опришки йшли селом – ні одна собака не гавкнула. Вулиця була пуста, але якби придивлятися, то можна було би то там, то там за плотом побачити тінь. Іноді підіймалася стареча зісохла рука і благословляла опришків услід.
Тихо зайшли опришки під браму. Мокрина зупинила знаком руки ватагу, сама підійшла й почала стукати.
– Хто там? – відізвався сторож.
– Се я, Мокрина.
– Мокри-ина? А звідки ти тут узялася?
– Чи Івася поховали?
– Поховали. А ти де волочилася?
– В суд ходила. Я му того не дарую.
– Ой га, небого! Не потішне твоє. І він уже їздив до суду та, відев, не з такими порожніми руками, як ти…
– А може ж, таки є правда на землі? Отвори, най подивлюсі, чи зосталася хоч яка шмата в хаті.
– Може б, ти краще в селі переночувала? А то одчиняти серед ночі…
– Чого я буду в селі ночувати, як у мене свій кут є.
– Завтра би й прийшла… По-видному…
– По-темному ти хочеш що-небудь украсти.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Довбуш» автора Хоткевич Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга“ на сторінці 55. Приємного читання.