Розділ «Частина друга»

– Що там у тебе красти? І без мене люде вже розібрали. Ну та вже одчиню, Бог з тобою! Ти й так нещасна.

Ворота заскрипіли, але в отвір всунулася не Мокрина, а Довбуш. Він мов обценьками залізними схопив сторожа за горло.

– Тобі нічого не буде – лиш не кричи.

Сторожа вмить було зв'язано, заткнути рота дала свою хустку Мокрина. Сама зосталася простоволоса.

XXIV

У пана Злотніцького будинок був не на старий фасон, де містилася служба під одним дахом із панами. Тут для служби уже окремий флігель. Його й було насамперед оточено.

Олекса вже знав, скільки вікон у домі, уже було наперед розподілено, хто з опришків коло якого вікна стає. Мов жовніри на маневрах, розсипалися опришки, й кожний зайняв свою позицію. Двері зі сторони саду було вирвано – і Олекса став паном будинку.

Полковник схопився від грюку, вискочив зі спальні. Встиг тільки крикнути «Слуги!..» – і вже був повалений, зв'язаний.

Олекса позапалював свічі. Стало світло.

Пан перестав борюкатися. Лежав і дрібно тремтів нервовим дрожем. Олекса нахилився над ним, мовби бажаючи дати себе ближче пізнати.

– Я Довбуш Олекса.

Потім узяв за руку Мокрину. Підвів.

– А цесу жінку пізнаєш?

Пан глянув.

– Мокрина, – не то сказав, не то прохникав…

– То ти людей катував? То ти по шість годин буком бив людину, єк…

– Шипітку Якова, – підказує Мокрина.

– То ти місєць карав людей та й давав по двацік і п'єть буків шодвічі на днину, єк…

– Щупака Тодора та Демчука Йвана…

– То ти бив людей до смерті, єк…