Олекса суворо поглянув на леґінів.
– Я не спераю. Котрий хоче – най іде собі д'хаті. Але йкби ви всі пішли, то бих самий ішов, а йшов уперед.
Хлопці замовкли і вже більше не протестували. Очевидно, завжди і в усіх випадках отаман зробить так, як сам вважає за ліпше.
Нарешті прийшли. Залягли в околицях Бучача. Мокрина заявила, що вона піде вивідати все, що треба: чи пан дома, чи ставить варту й взагалі розглянутися по ситуації.
– А йк тебе там спіймают?
– Мене? Ні.
Вона сказала тільки тих два слова, але твердо. Вже її не піймають, ні… І вивідати, що треба, вона таки вивідає…
Так і сталося. Ходила цілий день. Під вечір вернула з відповіддю на всі можливі запити.
Опришкам не подобалася конструкція подільських сіл. Гуцулія звикла, що в селі хата від хати на звук людського голосу, а тут ліпляться одна около одної. Це лякало леґінів.
– Ту й зайти тєшко. Нім добіжиш – сто люд а тебе вздрут.
– А у пана шє, відев, кутюг сила.
Мокрина коротко:
– Пси я потріїла.
– Ов! Єк же то?
– Баба у нас у селі є. У неї зела всякі. То я взяла трійла й дала у хлібові. Псів не буде.
– Оннаково селом таким густим іти – зґвалтуют ці кутюги.
– Ні, – знов коротко каже Мокрина.
– Єк-то ні? Ци у вас кутюг у селі не тримают?
– Я сказала всім господарям на вулиці, щоб своїх собак поприпинали далеко на городах сеї ночі.
Опришки аж здивовано переглядалися. От так баба! Про все подумала.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Довбуш» автора Хоткевич Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга“ на сторінці 54. Приємного читання.