Розділ «Альма»

– Та з учора. Я ж говорила, який ти недоумкуватий, док.

– Я запитую: давно отой висип у нього на грудях?

Альма підтягнула спідницю до колін, присіла і роздивилась висип на грудях.

– Ні фіга собі. Що це? – вона простягнула пальчик. Відсмикнула. – Наркотики?

– Сумніваюся, – буркнув я. – Це, швидше, третій сифіліс.

Я закурив. Сів спиною.

– Його треба лікувати. Ось що треба, – сказав.

– Тобі що, його шкода?

– Як і всіх на світі. Лише мертвих, – видав я. – Його треба лікувати і від того, і від іншого. Я його не знаю, але знає Діма Кольт.

– У Діми проблеми. Великі проблеми…

У неї погляд такий, наче вона побачила перед собою красиву картину за склом. Альма. Альма реальна і не галюцинація. Просто. Ясно. Нам подобалася з Кольтом Альма, реальна, як і доріжки на венах. Я дав їй кілька таблеток ноксирону. Зараз його не випускають. Із старих запасів. Такі ліки не мають терміну придатності. Як смерть.

– Може, він полежить у мене на віллі, я все оплачу? Знайдіть венеролога. Хорошого венеролога, – очі у неї жовтого чаю.

– Ваші інтелектуальні здібності підвищуються від чергової дози, – видав я.

– Ага.

Ми сиділи перед масивним «хаммером» спиною до спини, і кожен думав майже про одне і те ж: як спекатися Едіка.

– У нього батьки впливові, – почав я і довго тримав паузу. – Але навряд чи вони стануть ним займатися.

– Чому?

– А тому, моя золота, що ми вічність задумали прожити на цій землі. Тому, що вони порядні й багаті. Тому ми намагаємося бути однаковими, подібними. Реальним буде тільки передсмертний крик, якщо туди, окрім ангела смерті, ще не залетить півкіла блювотини. Ти сьогодні взагалі вільна?

– Як це розуміти? Я вільна завжди.

Я покуйовдив їй голову, зовсім як маленькому горобчику. Її беззахисність, у парі з силою, мене розчулила.